Ви теж час від часу останніми роками зустрічаєте відео, у яких "опозиційні" росіяни питають: "украінцы когда-нібудь простят нас?" І чують, що зараз - ні, але може бути... років через 80... або менше... або більше...
Я задала собі питання: чому вони хочуть пробачення саме від нас? І для себе бачу два головних аспекти:
- економічний. Бо коли той, хто тебе пробачив, стоїть дещо ближче до Європи, або має щось краще, ніж ти - то "пробачений" ти наче маєш право знову приїхати з Бєлгорода в Харків лікувати зуби, або набрати смачної української ковбаси. Тобто все дуже меркантильно, але від пробачення росіян українці отримають більше геморою, аніж профіту. Це я кажу саме про наших нащадків, частка яких обов'язково переступить через пам'ять за загиблими, бо цих нащадків виховає частка сучасних байдужих українців. Для мене це факт. Хтось отримає від росіянина платню за лікування в моменті - але в перспективі він знову пустить вовка у стадо. В цілому. І якісь одномоментні заробітки колись знову накриють ВСЮ Україну хвилею агресії з росії.
Тобто "пробачені" захочуть скористатися можливістю зайти на наші ринки, налагодити торгівлю своїми товарами, перебити перспективи нашим виробникам, - хіба це підлягає сумніву? "Ты ж прастіл, а ЧО? Нєльзя, что лі?" А там де російське "пробачене" - там зазіхання на нашу культуру, нашу сцену, наші книги, наші мізки, нашу політику. Я не історик, тому це від мене питання: коли, в який історичний момент росіяни діяли інакше?
- садизм, як він є. Вони питаються про пробачення, як вбивця паличкою ворушить тіло своєї жертви, перевіряючи, що ще можна з нею зробити. Він не просить пробачення у своїх дітей, яким спаплюжив майбутнє. Йому конче потрібне пробачення саме жертви, щоб навіть не совість, а щось інше, хворобливе, що так і не усвідомило, що він накоїв - щоб воно дало йому якесь заспокоєння. Хоча це заспокоєння не приведе до змін у його позиції, діях, думках. Це щось тимчасове. Якесь бажання самоствердитися за рахунок українця, щоб саме українець колись сказав йому, що пробачає.
Саме поняття НЕпробачення росіянину можна розглянути як емоцію, коли болить, коли рани свіжі, коли тут і зараз усвідомлюєш загрозу. А потім? Хто буде за нами, після нас, які не були очевидцями?
Є вихід, щоб не руйнувати себе зсередини - ПІДНЯТИСЯ. Піднятися над росіянином настільки високо, у саморозвитку, в економіці, в обороні, в культурі, щоб з висоти свого рівня просто не помічати їх, росіян, хворобливих бажань отримати прощення. Щоб питання "пробачати-не пробачати" не стояло, як таке, що заважає нам жити - нехай це будуть проблеми не наші, а їх.
НЕ пробачати, звісно, але й тому, що ми стали надто сильними. Надто мудрими. Надто високорозвиненими, щоб для нас мали значення психологічні ігри з росіянами. Це працює на особистому рівні - коли ти не даєш маніпулятору потрібну йому емоцію. Я припускаю, що це спрацювало би й на рівні цілої нації. Яка, звісно, враховує сутність росіян, той факт, що вони не змінюються, і економічні чинники, заради яких росіяни влізають у довіру що до нас, що до Європи, що до Америки.
Щур не народжений літати. Він назавжди залишається всього лише щуром.
