Високі степові трави тихо шелестіли під копитами коней, а вечірній захід сонця фарбував дике поле у золотаво-багряні кольори. Попереду пролягав довгий шлях на Січ.
— Чуєш, побратиме, — козак Олекса трохи натягнув поводи й поправував важку шаблю при боці. — Слава й пошана у степу виборюються роками, а втрачаються за одну мить. Були серед наших зверхників ті, хто клав голову за козацькі вольності, а були й такі, хто проміняв гетьманський обов'язок на королівське золото та втік, забравши із собою навіть те, що належало всій Державі.
Павло Тетеря (Моржковський) був одним із найосвіченіших та найдосвідченіших дипломатів доби Хмельниччини. Він пройшов шлях від писаря до переяславського полковника та генерального писаря, ведав найважливішими міжнародними перемовинами. Проте після смерті Богдана Хмельницького та початку смути Руїни його амбіції спрямувалися виключно на власне збагачення та пропольську політику.
У 1663 році за підтримки польської корони Тетеря здобув булаву гетьмана Правобережної України. Його правління позначилося жорсткими репресіями проти опонентів, здирництвом та орієнтацією на Річ Посполиту, що викликало хвилю народних повстань та міжусобних війн.
Фінал його гетьманування стався влітку 1665 року. Опинившись у повній ізоляції після серії військових поразок від повсталих козаків та зневірившись у подальшій боротьбі, Тетеря зрікся булави. Проте він вчинив вчинок, який остаточно закарбував його ім'я в історії з ганьбою: лишаючи Правобережжя, Тетеря прихопив із собою військову скарбницю, клейноди, державний архів та королівські грамоти на козацькі привілеї.
Зі схованим коштовним майном і документами Тетеря втік до Польщі. Оселившись у Варшаві, він остаточно зрікся православного віросповідання, перейшов у католицизм і навіть заповів значну частину привласненого козацького майна єзуїтам.
Олекса пустив коня дрібною риссю, вдивляючись у сутінки степового горизонту:
— Запом'ятай, побратиме: можна привласнити золото й викрасти клейноди, але неможливо купити людську повагу. Тетеря втік із військовим скарбом, але лишив по собі лише розруху та тавро зрадника, яке вже ніяке золото не змиє.
