Буває так: збирається компанія поважних людей, щоб вирішити одну проблему, а в результаті запускає такий маховик хаосу, що розгрібати доводиться всім сусідам довкола. Саме це відбулося наприкінці XVIII століття, коли польська шляхта вирішила влаштувати свій локальний бунт під назвою Барська конфедерація. Хотіли як краще, а вийшов перший поділ Речі Посполитої. Але давайте про все по порядку, з цифрами та датами.
Усе почалося в лютому 1768 року. Тодішній польський король Станіслав Август Понятовський був, м'яко кажучи, протеже російської імператриці Катерини ІІ. Під жорстким тиском російського посла Рєпніна, який поводився у Варшаві як господар і просто вивозив незгодних магнатів у Калугу, король 17 лютого 1768 року підписав трактат. Цей документ зрівнював у політичних правах католиків із некатоликами (дисидентами). А вже 24 лютого росія та Польща закріпили це окремою угодою. Для релігійної та консервативної польської шляхти це стало останньою краплею.
Шляхтичі та римо-католицьке духовенство вирішили, що час братися за зброю. Спочатку в селі Михайлівці Барського староства в хаті такого собі Рафала Дзержка зібралося всього 8 осіб, які й підписали акт конфедерації. А вже 29 лютого 1768 року в костелі міста Бар, що на Поділлі (зараз це Вінниччина), конфедерацію проголосили офіційно. Головними ініціаторами цього двіжу стали магнати: кам'янецький єпископ Адам Станіслав Красінський, його брат Міхал Геронім, а також Юзеф Пуласький зі своїми трьома синами — Францішеком, Казімєжом, Антонієм — і племінником Домініком. До них підтягнувся і мазовецький воєвода Павел Міхал Мостовский. Мета була простою: вигнати росіян, скасувати реформи і повернути шляхті всі її старі добрі привілеї.
І закрутилася військова круговерть, яка тривала аж до 1772 року. На папері у конфедератів було від 150 до 200 тисяч людей, але реально на полі бою одночасно збиралося не більше кількох тисяч. Основу війська складала гаряча молодь, яка народилася у 1740–1750-х роках. Хоча керували процесом шляхтичі та поодинокі міщани, воювати доводилося звичайним селянам — деякі загони взагалі були суто селянськими.
росіяни довго не думали і двинули армію. 9 червня 1768 року російські війська під командуванням генерала Петра Кречетнікова разом із вірною королю польською армією Францішека Браницького обложили місто Бар. Конфедерати трималися три тижні, але 30 червня Барський замок взяли штурмом війська Апраксіна.
Паралельно на українських землях спалахнув свій суворий «бізнес». Налякане високими податками та контрибуціями, які конфедерати здирали на утримання армії, місцеве населення вирішило, що з них досить. Тим паче, люди наївно сподівалися, що російська армія підтримає їх у боротьбі проти поляків. Почалася Коліївщина. 21 червня 1768 року українські гайдамаки під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти штурмом взяли Умань, де засіли барські конфедерати. Далі події взагалі набули міжнародного масштабу. 1 липня 1768 року гайдамака Максим Шило, так захопився переслідуванням конфедератів, що випадково напав на місто Балта. А Балта на той момент належала Османській імперії.
Цей прикордонний інцидент став ідеальним приводом для великої війни. Турки й так нервували, що росіяни ганяють поляків прямо під їхніми кордонами і господарюють у Молдові. Тож 6 жовтня (за іншим стилем — 25 вересня) 1768 року османський султан Мустафа ІІІ офіційно оголосив війну росії, вимагаючи негайно забрати війська з Польщі. У цей залісся-двіж потрапляли навіть європейці: французький найманець Тесбі де Белькур, який воював за конфедератів, потрапив у полон до козаків і потім написав про це цілі мемуари.
Поки турки розгойдувалися, росіяни продовжували зачистку. 27 липня 1768 року вони взяли в облогу Краків, де забарикадувалися дві тисячі конфедератів, і вже 17 серпня місто пало. У березні 1769 року російська армія штурмувала фортеці Окопи Святої Трійці та Жванець у гирлі Збруча, які затято обороняли брати Пулаські.
Восени 1769 року на сцену вийшов майбутній топ-генерал імперії Олександр Суворов. 13 вересня 1769 року біля села Горіхове під Малоритою він вщент розбив загін Казимира Пуласького. У тому бою загинули молодші брати Казимира — Франциск і Антоній. Наступного дня, 14 вересня, конфедерати отримали на горіхи під Радоміном і Тарпнем, а 15 вересня їх остаточно добили під Ломазами біля Володави.
Наступний, 1770 рік, теж пройшов у постійних боях. 11 серпня росіяни обложили замок Любомирських у Ряшеві і вже 12 серпня його взяли. Конфедерати трохи відігралися 16 серпня в бою під Косьцяном, де здобули перемогу, а 10 вересня під керівництвом того самого Казимира Пуласького почали легендарну оборону Ясної Гори. Був ще бій під Лясковою 3 жовтня, а 13 жовтня 1770 року конфедерати згарячу ухвалили акт детронізації, оголосивши, що король Понятовський їм більше не король.
Франція вирішила допомогти грошима та кадрами і відправила до Польщі генерала Шарля Франсуа Дюмур'є. Той приїхав, проявив самодіяльність, нашвидкуруч зліпив загін, але в травні 1771 року був розгромлений Суворовим у битві під Лянцкороною, після чого француза з тріском відкликали додому.
Останні спалахи боротьби відбулися восени 1771 року. 6 вересня конфедерати змогли перемогти росіян під Антополем поблизу Дрогичина. Проте вже 23 вересня Суворов помножив на нуль сили Міхала Огіньського у битві при Столовичах. У розпачі 3 листопада 1771 року конфедерати навіть спробували викрасти короля Станіслава Августа, але операція провалилася.
У 1772 році головні сили конфедератів були остаточно розбиті. Наслідки для учасників виявилися сумними: тисячі полонених поляків поїхали дивитися на краєвиди Казані, Оренбурга, Тюмені та Тобольська. росіяни потім навіть використали їх, щоб придушувати повстання Омеляна Пугачова.
Ті, хто встиг, емігрували на Захід. Наприклад, Адам Красінський та Міхал Пац. А Казимир Пуласький поплив через океан і став одним із героїв війни за незалежність США, де його й досі поважають.
Для самої Речі Посполитої цей шляхетський стартап став початком кінця. Замість реформ країна отримала посилення проросійських консерваторів. У Петербурзі подивилися на цей безлад, зважили всі «за» і «проти» і вирішили, що Польщу пора ділити. Поразка Барської конфедерації якраз і стала головною передумовою першого поділу Польщі у тому ж таки 1772 році. Звісно, історики вважають цей рух першим польським національно-визвольним повстанням, але таймінг і методи підібрали так «вдало», що разом із визволенням прискорили ліквідацію власної держави.
Історії українських козаків
