Хто такий Федір Христенко — і чому саме він в епіцентрі
Федір Христенко — не просто «екс-нардеп від забороненої ОПЗЖ». Це концентрат інфільтрації: вихідець з Донеччини (1983 р.н.), кар’єрист, який у різні періоди вмів приміряти різні маски — від довіреної особи Петра Порошенка на президентських виборах 2014 року на Донбасі до системного функціонера проросійського табору, що дістав мандат у 2019-му від ОПЗЖ. Надалі пазл склався: за даними слідства і журналістських розслідувань, Христенка вербують ще в епоху Януковича; з того часу він виконує завдання російської розвідки — від організації тітушні на Антимайдан під час Революції Гідності до посилення впливу Москви на українські правоохоронні та антикорупційні інституції. СБУ і ОГП офіційно оголосили йому підозру в держзраді, визначивши роль як «резидента» ФСБ із конкретною «зоною відповідальності» — НАБУ.
Це не просто суха біографія. Це портрет типового операційного провідника малоросійського проєкту: людини, яка без сорому переобувається, яка будує кар’єру на обслуговуванні зовнішньої сили, і яка розуміє: в країні-симулякр завжди знайдеться «дах» для потрібного зрадника — якщо зрадник приносить політичну користь тим, хто при владі.
«Приватизація екстрадиції»: чому повернення з Дубаю — це не право, а торг
Після 24 лютого 2022-го Христенко зникає в комфортній тіні Еміратів. Не схожу на схованку людину, яку гризе совість: він продовжує комунікацію з українськими посадовцями, просуваючи московські інтереси дистанційно. 21 липня 2025-го СБУ заочно оголошує підозру у держзраді та зловживанні впливом, оголошує розшук. І от у вересні — «раптове» повернення з Дубаю. Не через процедуру екстрадиції, не через судову тяганину й міжнародні норми. А через політичну домовленість на найвищому рівні. РНБО (секретар Рустем Умєров) і СБУ (заступник голови, керівник контррозвідки Олександр Поклад) особисто курирують «повернення». Христенко після розмов «добровільно погоджується» сісти в літак. Не тому, що раптом покаявся. Тому, що угода — вигідніша за екстрадицію.
Це і є перша дефініція Малоросії: там, де в правовій державі діє холодний механізм закону, тут діє тепла, липка домовленість. Якщо ти «цінний» — заради тебе перегинають процедури. Якщо ти «потрібний» — тебе привезуть без зайвих формальностей. Якщо ти зрадник, але готовий свідчити «як треба» — станеш не підсудним, а свідком.
Ланцюг впливу на НАБУ: як агент ФСБ робить «вхід» у антикорупцію
Суть історії не в екзотиці Дубаю. Суть у тому, на що Христенко впливав. Його «профіль» — НАБУ, інституція, яку західні партнери виборювали з 2014 року як ядро України-не-Малоросії. За версією слідства, Христенко вибудовує зв’язки в середовищі керівництва та старших детективів: давні кола знайомств (університетські зв’язки) перетворюються на важелі. В хроніці фігурують імена, історії родинних авто, які допомогли перетнути кордон у 2022-му, і навіть супровід Боголюбова (партнера Коломойського) до кордону «для підстраховки» силами детективів. І це вже не шпигунство класичного типу. Це гібрид: вплив/покривання/витоки — у вузлах, де вирішуються долі резонансних справ.
Логіка проста: якщо ти контролюєш витоки з НАБУ, ти контролюєш таймінг і ризики для великого бізнесу та «своїх» політиків. Якщо ти «сідаєш» у кадрову тканину Бюро — будь-яка справа стає керованою. Для ФСБ — це золота жила. Для внутрішніх патронів — страховка від антикорупційної публіки й партнерів Заходу.
Велика атака на НАБУ: показова операція чи перерозподіл суверенітету
21 липня — удар СБУ: вилучення масивів матеріалів, затримання детективів, паралельні рухи ДБР, заходи в САП. На словах — «чистимо агентуру ФСБ у НАБУ». На ділі — масований доступ до 658 справ та оперативних розробок. Це не схоже на курацію контррозвідки; це схоже на перехоплення керування. Ситуацію погіршує процесуальна токсичність: обшуки без належних ухвал, «заглядання» в секретні матеріали — під соусом надзвичайної необхідності. Публічні заяви директора НАБУ Кривоноса про відсутність доведеного «російського сліду» в конкретній підозрі — додають контрасту. У підсумку маємо головне: внутрішній суверенітет НАБУ — підірвано. Ключ «від сейфа» тепер не лише у НАБУ і САП. Він теж у СБУ.
Це і є друга дефініція Малоросії: інституції втрачають суб’єктність, коли силовий важіль «старої системи» заходить у їхні нутрощі під приводом «виняткових обставин». Так формується катівня під логотипом республіки: зовні — про право, всередині — про контроль.
Політичний мотив: «друзі президента» та індульгенція війни
Накладімо таймлайн. Перед вторгненням у НАБУ — справи проти кола наближених до Банкової: від голови «Нафтогазу» Чернишова, про якого відомо, що він у близькому соціальному колі сім’ї президента, — до Міндіча (співвласника «Кварталу-95», давнього друга Зеленського), який «випадково» зникає з України напередодні можливих процесуальних дій. Додайте сюди Шурму — віцепосадовця з ОП, чиї бізнес-інтереси регулярно стають предметом публічних питань. Далі — обшуки в НАБУ, арешти детективів, тотальне вилучення матеріалів. І відразу — повернення Христенка та його готовність свідчити проти детективів НАБУ.
Це не просто збіг. Це схема збереження кола недоторканності. Війна — індульгенція. «Боротьба з ФСБ» — легенда прикриття. Мета — перевести право в ручний режим, де потрібні люди не сідають. А якщо «сідають» — то тільки опоненти або ті, хто не зрозумів нової ієрархії лояльності.
Катування як державна технологія (кейс Магомедрасулова)
Щоб схема трималася, потрібен страх. Страх твориться болем, приниженням і юридичним безсиллям. Кейс детектива НАБУ Руслана Магомедрасулова став маркером.
• Фізичні катування: побиття, удушення пакетами, електрошок — методики, які «не лишають довгих слідів».
• Психологічний прес: ізоляція, позбавлення сну, пряма загроза родині.
• Сексуальне приниження: інвазивні «огляди» батька детектива — без підстав і сенсу, крім зламу волі.
• Юридичні тортури: відсутність права на апеляцію, переноси засідань, зміна підозр «під край» — «біла кімната», де час розчиняється, а право згорає до попелу процедур.
Правозахисники недаремно кажуть: позбавлення апеляції — це форма тортур, що паралізує волю. У правовій державі апеляція — противага сваволі. В Малоросії — відрізаний дріт тривоги: тебе не чують, значить — тебе можна ламати. Так народжується методологія управління страхом.
Дзеркало Кремля: що копіює Банкова
Щоб знищити республіку, не обов’язково проголосити диктатуру. Достатньо змусити інституції працювати в режимі «дзеркала Кремля»:
- У Кремля опозицію вбивають. У нас поки «лише» катують, принижують, ізолюють, позбавляють апеляції.
- У Кремля суди — декорація. У нас — затягування, «потрібні» ухвали, телефонне право.
- Кремлівська Дума — хор статистів. Наша монобільшість — ритуальна машина голосувань під виглядом державотворення.
- ФСБ — внутрішній бог імперії. СБУ — інструмент Банкової, якщо її не зупиняє закон і суспільний примус.
Це і є проєкт Малоросія: кастинг луб’янської держави на українську сцену — з адаптованими світлом і звуком, але з тим же сценарієм: контроль, страх, лояльність.
Чому саме Христенко — «ідеальний гвинтик» для цієї машини
Бо він універсальний:
1. Зручний у торзі — втікач, під підозрою, залежний від «милості» силовика.
2. Функціональний для легенди — «агент ФСБ» проти «агентів ФСБ у НАБУ».
3. Багатовекторний для політики — вчора зрадник, сьогодні «свідок», завтра — «моральний доказ» необхідності «навести порядок», тобто задушити суб’єктність НАБУ.
Його свідчення — валюта. Його присутність у медіанаративі — якір, яким тягнуть суспільне сприйняття з площини «незалежність НАБУ» у площину «хто проти нас — той ФСБ». Перевертання значень — улюблений прийом будь-якої авторитарної режисури.
Що відбувається насправді: не «полювання на агентуру», а повернення вертикалі
На поверхні — «нейтралізація москвинської мережі». По факту — перерасподіл керованості між органами. Коли СБУ «заходить» у НАБУ, отримує масив секретних справ, і паралельно виникають процеси, які захищають «своє коло» — це не контррозвідка. Це реставрація старого принципу: «силовий важіль там, де потрібен Банковій». НАБУ зразка 2015–2021 було неприємним, бо автономним. НАБУ з «ключем» у чужій кишені — зручне.
І так, Христенко свідчитиме. І так, його свідчення «підпруть» затримання детективів. І так, це дасть інформаційний ефект, щоби сказати: «бачите, ми мали рацію». Але це не буде перемога права. Це буде перемога сценарію.
Наслідки: ціна Малоросії — не в рейтингах, а в руйнації державної тканини
• Право втрачає сенс, коли підозра — інструмент торгу, а апеляція — опція милості.
• Інституції втрачають суб’єктність, коли силовик має «майстер-ключ» до чужих сейфів.
• Суспільство втрачає хребет, коли бачить тортури і мовчить «бо війна».
• Союзники втрачають довіру, коли бачать, як під лозунгами «реформ» знищується остання незалежна антикорупційна інфраструктура.
Це не короткий політичний маневр. Це зміна режиму. Від республіки — до керованої катівні.
Післямова
Федір Христенко — зрадник, що став маріонеткою Банкової та СБУ в війні проти НАБУ. СБУ — не щит, а важіль політичної розправи, якщо її не обмежує закон і відкритий контроль суспільства. Банкова — не центр державного управління, а центр управління лояльністю, який легалізує катування як «методологію» і «позасудові домовленості» як норму. Це — дзеркало Кремля, тільки в українських декораціях.
Вимоги (мінімум, щоб повернутися з краю прірви):
1. Негайне відновлення процесуальних прав у справах детективів НАБУ: апеляція, незалежний медичний і правозахисний моніторинг умов утримання; персональна відповідальність за кожен факт фізичних і «юридичних» тортур.
2. Публічна незалежна слідча комісія з доступом до всіх протоколів обшуків у НАБУ/САП, з участю міжнародних спостерігачів (РЄ, ООН, ключові донори).
3. Законодавчий «червоний щит»: заборона будь-яких силових заходів у НАБУ/САП без санкції спеціалізованої колегії суддів із автоматичним аудиторським треком для донорів.
4. Кадрова відповідальність керівництва силових структур за встановлені факти тортур/перевищення; заборона «винагородного» процесуального торгу зі зрадниками в конфлікті інтересів.
5. Гарантії недоторканності доказової бази у справах щодо «друзів президента» — з зовнішнім сейф-гардіаном (міжнародний стейкхолдер) і дублюванням масивів.
Ще раз наголошу, що Республіка — це не прапор, не гімн і не правильні виступи з екрана. Республіка — це коли правила сильніші за сильних. Сьогодні ці правила ламають — ударами, «угодами», катуваннями і «заходами» під благородні лозунги. Якщо суспільство прийме це мовчки, Малоросія буде добудована. Якщо ні — це момент повернення суверенітету над державними інституціями.
Вибір робиться зараз. І робиться вголос. Бо коли катівня оформлюється документально, пізно шукати республіку в прикрасах.
