Економіка Росії таки просідає. Мобілізаційний ресурс теж починає кульгати на дві ноги. І паралельно Україна нарощує спроможність для ударів вглиб території Росії.
Тут важливо, що за ці роки з 22-го змінюється навіть не економічні показники, скільки психологічні. Парад був предтечею. І коли ми говоримо про війну на виснаження, цей психологічний чинник може впливати якнайкраще. Причому, в обидві сторони.
Минулого року один із головних ідеологів Кремля Владислав Сурков в інтервʼю французькому виданню сказав, що розширення «руского міра» навіть в режимі «геополітичної самотності» - це процес органічний. Як і розділення України. Але в цьому ж інтервʼю він каже, що Москві головне - «не надірватися».
І от цей момент, дуже схоже, все ж настає. Првільно, але прогнозовано.
Як би там не було, ми рухаємось до траєкторії «Мінська-3». По суті, органічної заморозки, яка буде приправлена довгим процесом узгодження документів і зниження воєнної активності по лінії зіткнення.
По суті, зараз Путін через потенційну ескалацію вже бореться не за капітуляцію України, а за пункти, які не дадуть безпосередьо йому втратити статус царя. Бо хто орієнтуватиметься на вождя, який не покращив, а на пʼять років тільки погіршив концептуальне сприйняття Росії у світі і її стратегічні позиції? А вони явно погіршилися. З цієї проблематичної ями роками треба буде вибиратися. І на додаток - вкладатися в загарбані регіони, щоб не зчинити внутрішніх бунтів.
Психологічно визнати поразку Путін не може. Але й тягнути ношу, яку він на себе звалив, вже теж не дуже може. Бо стратегічно Росія, попри заявлене у 2007-му році бажання, так і не змогла бути учасницею нової Ялти.
А от справжня «Ялта» цього тижня відбуватиметься в Пекіні. Куди, звісно, Росію не кликали. Трамп і Сі зустрічаються після кількох перенесених дат. Трамп - не в найкращій позиції, бо обтяжений Іраном. Сі - теж не в ідеальних умовах, бо прогнозоване китайське «економічне диво» через регіональні загострення в світі не дає можливості стати економікою номер один.
І тому на порядку денному одразу буде багато пунктів, які мають збалансувати не тільки двосторонні відносини, але й підготовку до сценаріїв, які задовольнять обидві сторони. І це Іран, Україна і Тайвань.
Не буду розписувати, наскільки кожен із цих кейсів зараз є подразником для світової економіки, тут все зрозуміло. Єдине, що зараз заслуговує на увагу - наскільки обережний Китай готовий повноцінно включитися в ці сценарії. Бо для Пекіна кожен з них - це про іміджеві і фінансові ризики.
Для США зараз - це про тактичні перемоги, які Білий Дім продаватиме на виборах до Конгресу. І тут, підозрюю, головним фактором, який може не покращити, а навпаки загострити й так критичні теми, буде характерна лінія поведінки Трампа. Коли він в якийсь момент не зможе переступити через власне его.
Загалом ця зустріч дійсно може стати історичною, якщо не перетвориться у змагальний процес за право диктувати умови
