6 серпня президент США Дональд Трамп підписав указ про введення додаткових мит проти Індії у розмірі 25% на імпорт індійських товарів, а в деяких випадках анонсовано підвищення до 50%. Це пов’язано із купівлею Індією російської нафти, яка, на думку США, підтримує російську військову машину у конфлікті з Україною. Дії санкцій набирають чинності через 21 день після підписання указу.
«Індія не тільки купує величезні обсяги російської нафти, а й продає більшу частину придбаної нафти на відкритому ринку, отримуючи великі прибутки… Їх не хвилює, скільки людей в Україні вбиває російська військова машина… Через це я суттєво підвищу тариф, який Індія платить США», – зазначив Трамп.
Це був перший крок адміністрації Трампа у реалізації оголошених раніше санкцій проти країн, які купують російську нафту, спонсоруючи тим самим військову машину Кремля. Індія одна із найбільших покупців російської нафти після Китаю, на частку якої припадає понад третина всього нафтового експорту рф. Після запровадження західних санкцій та ембарго на російську нафту у 2022 році росія перенаправила свої поставки на азіатські ринки, включаючи Індію та Китай. Індія скористалася цим, збільшивши імпорт із майже нуля у 2021 році до 1,67–1,8 млн барелів на добу у 2025 році. Росія пропонує нафту (переважно марку Urals) із значними знижками, в середньому на $2,25–$5 за барель порівняно з Brent або нафтою з країн Близького Сходу та Західної Африки. Це робить російську нафту дешевшою, що критично важливо для Індії, де зростає попит на енергоносії.
Реакція з боку Нью-Делі не змусила довго чекати. МЗС Індії назвало мита «необґрунтованими» та «несправедливими», наголосивши, що закупівлі нафти засновані на ринкових факторах і спрямовані на забезпечення енергетичної безпеки 1,4 мільярда громадян. Індія заявила про намір захищати свої національні інтереси та продовжувати імпорт російської нафти, якщо він залишається вигідним. Для Індії дані мита загрожують збільшенням витрат на імпорт палива та інфляційний тиск у разі раптового припинення поставок російської нафти, що передбачає багатомільярдне зростання витрат, а також скорочення маржі нафтопереробки та потенційні витрати на реконфігурацію у разі диверсифікації поставок до Індії з урахуванням тяжких російських сортів. А для Кремля втрата Індії як одного з великих покупців різко скоротить доходи росії від нафти і призведе до більш значних знижок або закриття підприємств.
Тепер залишається головним питання: чи можуть санкції проти закупівлі Індії змусити Кремль припинити війну? У короткостроковій перспективі ця можливість виглядає дуже низькою. Економічний тиск, спрямований на скорочення доходів, може поступово збільшувати військові витрати, але росія продемонструвала стійкість: вона перенаправила потоки в Азію, зберегла значні обсяги експорту та скоригувала свою фіскальну політику з 2022 року. Зміна курсу одним покупцем, у разі Індією негативно позначиться росії, але автоматично не змусить її беззастережно вийти з війни.
Політичні обмеження мають значення, але навіть серйозна економічна напруга не призводить до автоматичної зміни політики в авторитарних режимах. Рішення про припинення великомасштабної війни мають політичний характер і продиктовані міркуваннями керівництва, пов’язаними з виживанням, престижем та передбачуваними стратегічними цілями. Санкції підвищують витрати, але не гарантують політичного повороту.
У довгостроковій перспективі стійка втрата експортних ринків змусить росію погодитись на більш значні знижки, переорієнтувати торгівлю та використовувати суверенні буферні резерви, що збільшить вартість тривалої війни. Але це відбувається поступово, а чи не миттєво; росія має макроекономічні буферні резерви та альтернативних покупців. Навіть значні втрати доходів не обов’язково призведуть до негайної зміни стратегії — авторитарні лідери можуть упродовж тривалих періодів часу віддавати пріоритет військовим витратам на шкоду внутрішньому добробуту. Емпіричні дослідження санкцій показують, що політичні зміни часто потребують тривалих економічних труднощів та переломів у еліті.
І тут необхідно також враховувати роль Китаю як найбільшого покупця російської нафти. Якщо Китай продовжить закуповувати у великих обсягах, росія зможе перерозподілити обсяги, а змінити поведінку Китаю геополітично та економічно складніше, ніж змінити поведінку Індії. Про це говорять останні переговори між США та Китаєм, які тривають уже не один місяць. І замість обіцяних санкцій, Вашингтон та Пекін продовжили мораторій на введення мит ще на 90 днів із 12 серпня.
Та й позиція Індії також досі незрозуміла. Економічно Індії дуже залежить від західних ринків, вона експортує набагато більше до США та ЄС, ніж до росії. А передові американські технології, оборонне обладнання та приплив капіталу життєво важливі для зростання Індії. Але залежність від дешевої нафти та постачання озброєння від росії ставлять Індію перед важким вибором. Хоча, на наш погляд, у США козирів більше в даному випадку, ніж у Кремля. Сполученим Штатам вигідно, щоб Індія змінила свій курс на взаємодію, чим послабить позиції Москви в Південній Азії. Якщо Індія як один із найбільших нинішніх споживачів російської нафти скоротить постачання, то росія втратить найважливіший ринок. Це обмежить можливості Москви перенаправляти нафту, яка під санкціями в Європі, посилюючи ефект західних санкцій.
У разі успіху США зможуть себе позиціонувати як головного архітектора цього економічного тиску, зміцнюючи свій авторитет як лідера антиросійського тиску. Також це може стати сигналом іншим гравцям глобального Півдня, демонструючи, що навіть великі незахідні економіки стикаються з наслідками підтримки російської військової машини. Це може утримати інші країни (наприклад Бразилію, ПАР) від поглиблення енергетичних зв’язків із Москвою.
Що стосується Індії, необхідно діяти методом «батога і пряника». В одному випадку санкції, як покарання за торгівлю з агресором, але водночас необхідно пропонувати альтернативи (довгострокові енергетичні контракти, доступ до неросійської сирої нафти, торговельні компенсації) та розглядати співпрацю як тимчасове пом’якшення наслідків, а не як постійне покарання – це знижує стимули до протидії крупних держав. Індія зараз купує російську нафту, головним чином, з економічних (знижки та відповідність вимогам НПЗ) та стратегічних міркувань, пов’язаних з автономією. Якщо вдасться пом’якшити побічні ефекти всередині країни для запобігання внутрішнім ціновим шокам, це зможе кардинально змінити позицію Нью-Делі щодо Москви.
Санкції, ймовірно, вимагатимуть від США координації дій із країнами Перської затоки для компенсації дефіциту постачання російської нафти до Індії. І вже країни ОПЕК заявили про збільшення видобутку нафти на 2,2 млн. барелів на добу, що може компенсувати дефіцит російської нафти. Та й передвиборне гасло Дональда Трампа також змусило американських нафтовиків збільшити видобуток нафти. Все це зможе пом’якшити стрибок нафтових цін після випадання Кремля з орбіти основних світових торговців нафтопродуктами. А така координація посилить посередницьку роль Вашингтона на світових енергетичних ринках, опосередковано посилюючи геополітичний вплив.
Сьогодні не можна однозначно сказати, що санкції проти Індії зможуть змінити хід війни в Україні, але це може стати першим кроком із витіснення росії зі світового нафтового ринку, позбавляючи Кремль основного джерела фінансування своєї військової машини. Успішна координація дій з Індією може підштовхнути інші країни на відмову від російської нафти, що при взаємодії зі США може дати більше бонусів, ніж дешева нафта. Якщо санкції щодо торгівлі індійсько-російською нафтою завдадуть помітних збитків Москві, США зможуть заявити, що санкції залишаються ефективним інструментом зовнішньої політики. Це зміцнить «м’яку силу» США, доводячи, що Вашингтон може впливати на поведінку держав без військового втручання.
