Не є секретом, що єдина людина, яка може змусити Путіна змінити курс в Україні, це не Трамп, а Сі Цзіньпін. Але голова КНР не поспішає це робити. Бо російсько-українська війна не тільки відволікає ресурси та увагу Заходу, а й робить Москву все більш залежною від Пекіна.
КНР — найбільший торговий партнер Ерефії, і, як стверджує The Times, «більше санкцій означає більше Китаю повсюди: у мобільних телефонах, в автомобілях, які вони купують, навіть у кредитних картках у їхніх гаманцях», оскільки банки переходять на використання китайської платіжної системи UnionPay.
І що цікаво - Москва спокійно погоджується з тим, що Китай встановлює панування у країнах, які Кремль колись вважав своїми клієнтами чи васалами. Ця динаміка вже давно простежується в Центральній Азії, де Пекін просуває свою Глобальну ініціативу щодо безпеки як альтернатива залежності від Москви чи Вашингтона.
Тепер й інші колишні російські клієнти - такі як Куба, де Пекін цього року фінансує 55 нових проектів із виробництва сонячної електроенергії - та кілька африканських держав, де китайці все частіше навчають військових, стають свідками тихої зміни караула.
Таку ситуацію не міг не розгледіти Вашингтон, який давно ставить перед собою завдання максимально відірвати Москву від Пекина. Показовим у цьому стала вчорашня подія, у ході якої представники США та Китаю вступили в різку суперечку з питання України на засіданні Ради безпеки ООН.
Як пише Reuters, Сполучені Штати заявили Китаю, що він має «припинити розпалювати агресію Росії» в Україні.
«Заяви Пекіна про те, що він запровадив жорсткий експортний контроль над товарами подвійного призначення, розсипаються перед щоденним виявленням компонентів китайського виробництва в безпілотниках, зброї та транспортних засобах, які Росія використовує проти України», — заявила виконувач обов'язків посла США в ООН Дороті Ши.
У відповідь представник Китаю Ген Шуан щось там белькотів про те, що КНР «не є стороною конфлікту», але чи не вперше американська делегація США в ООН настільки конкретно виступила на захист інтересів України.
Розумію, що у даному випадку американці захищають, перш за все, свої інтереси, але за часів дипломатії Трампа представники США в ООН ще жодного разу не виступали в ролі наших адвокатів.
Все, що діється у стінах ООН - велика говорильня, яка, між тим, є індикатором намірів тієї чи іншої країни. Саме тому я сприймаю цей випад США у бік Китаю у якості опосередкованого підтвердження того, що Вашингтон поступово дрейфує від свого начального уявлення про Путіна як "друга, з яким можна домовитись." І це грає на нашу користь.
