Огляд
Коротко про ситуацію на різних напрямках
Частина четверта, завершуюча. Запорізький напрямок
1. Наступ противника (російських військ) у смузі його 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) зі складу угрупування військ (УВ) «Днепр» у напрямку Запоріжжя та Оріхова, фактично призупинено. Хоча російське командування продовжує активно намагатися відновити його, протягом останніх кількох тижнів ці спроби залишаються безуспішними. І так, Мала Токмачка, знаходиться саме тут.
Нагадаю, що на Запорізькому та Оріхівському напрямках діють не лише сили та засоби 58-ї ЗВА, а й низка частин і з’єднань, приданих їй як підсилення, як зі складу самого УВ «Днепр», так і з інших операційних напрямків або зі складу резерву російського генерального штабу. Фактично, командування російського УВ «Днепр» зосередило на своєму правому фланзі (смуга 58-ї ЗВА) максимальну можливу кількість сил та засобів зі свого складу, залишивши (прикриваючи) свій основний оперативний напрямок (Придніпровський) лише «критично можливими» силами (військами).
Щоб зрозуміти рівень значення, яке російське командування надає цьому напрямку, я коротко нагадаю читачам приблизний склад сил та засобів противника, зосереджених і розгорнутих на цьому напрямку:
58-а ЗВA
- 19-та мотострілецька дивізія (мсд) – 392-й, 429-й та 503-й мотострілецькі полки (мсп)
- 42-га мсд – 70-й, 71-й і 291-й мсп + 270-й мотострілецький полк «Ахмат-Кавказ» і, можливо, частина сил 78-го моторизованого полку спеціального призначення (мтп СпП) «Север-Ахмат»
- 136-та окрема мотострілецька бригада (омсбр)
- 100-та окрема розвідувальна бригада (орвбр), ймовірно, діє в цьому напрямку лише окремими підрозділами
- Зведена полкова тактична група (ТГр) зі складу 4-ї військової бази (ВБ) російських військ (Південна Осетія, Цхінвал)
18-та ЗВA
Очевидно, діє на цьому напрямку основними силами її 47-ї мсд — 1152-ї, 1153-ї та 1154-ї мсп (можливо, одна з них, зрештою, розгорнутий на Придніпровському напрямку). Дивізія була сформована на території окупованого Кримського півострова (у період 2022–2023 років у рамках «планового увеличения чисельности вс рф») і, фактично, є більше стрілецьким з’єднанням, ніж мотострілецьким. Дивізія належить до категорії «мобилизационного резерва» (МР).
Сили та засоби посилення
Вони представлені переважно з’єднаннями та частинами повітряно-десантних військ зс рф (пдв зс рф), зокрема:
- 7-ма десантнно-штурмова дивізія (дшд) – на напрямку фіксуються підрозділи щонайменше двох її «штатних» полків – 108-й і 247-й десантно-штурмових полків (дшп)
- 76-та дшд – наприкінці зими та на початку весни була перегрупована основними силами (104-й, 234-й і 237-й дшп) на крайній правий фланг операційної зони УВ «Днепр», у «стик» між 58-ю ЗВА і 35-ю ЗВА (УВ «Восток»), у район на північ і північний захід від міста Пологи. Це, у свою чергу, дозволило російському командуванню суттєво ущільнити бойові порядки та оперативну побудову своїх наступальних угрупувань, як у операційній зоні УВ «Днепр», так і на лівому фланзі операційної зони УВ «Восток».
- Також ймовірно, що в смузі 58-ї ОА присутні низка підрозділів 104-ї дшд, а також 45-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП) пдв зс рф.
Таким чином, у напрямку Оріхівського району оборони ЗСУ та для наступу на Запорожжя командування противника зосередило і розгорнуло взимку-навесні цього року, фактично ударне угрупування своїх військ, що складається з 5-и (П'ЯТИ) російських дивізій одночасно (не враховуючи посилення у вигляді окремих бригад), що, на мою думку, є «видатним» результатом, серед інших. Управління, координація та встановлення взаємодії між цими силами та засобами в рамках єдиного оперативного задуму (плану), ймовірно, здійснюється командуванням (штабом) УВ «Днепр», й зокрема командуванням його 58-ї ЗВА.
2. Поточна ситуація на Запорізькому та Оріхівському напрямках характеризується фактичним зупиненням російського наступу, який противник розпочав та проводив у цих напрямках взимку та на початку весни цього року. Тож, активні спроби російського командування відновити цей наступ силами штурмових груп зі складу його передових частин і підрозділів відбуваються лише на певних тактичних ділянках. І з дуже незначними результатами. Крім того, на окремих ділянках самі ЗСУ досить успішно контратакують і покращують свої позиції у тактичному відношенні.
Дуже показовими в цьому контексті є бої в районі Степногірська та Малої Токмачки, які вже отримали дуже широкий резонанс у інформаційному сегменті завдяки своїй тривалості. А також відведення російським командуванням у тил (на «ПВД») кількох частин і підрозділів зі складу своїх пдв (ймовірно, щоб відновити рівень їхньої боєздатності).
Міністр оборони російської федерації пан бєлоусов може скільки завгодно вітати особовий склад 70-го та 270-го мсп (42-га мсд 58-ї ЗВА) із «освобождением Малой Токмачки», але реальна ситуація там і досі, скажімо так, залишається «досить неоднозначною» для російських військ.
Наразі російські війська НЕ контролюють більшу частину цього селища. Вони присутні окремими піхотними групами лише у районі залізничної станції «Мала Токмачка» та у південно-східній частині села. Однак сама присутність російських підрозділів у цьому районі зовсім не свідчить про впевнений контроль за ним з їхнього боку. Тому, незважаючи на всі офіційні російські переможні звіти та реляції «про взяття Малої Токмачки», насправді — бої (так, досить вперті) там все ще тривають, і немає жодних підстав вести розмови про повне захоплення села російськими військами.
У свою чергу, у районі Степногірська за останні кілька тижнів ЗСУ провели кілька досить успішних контратакуючих дій, зокрема:
- Очевидно, російські війська були змушені майже повністю відступити з Приморського (очевидно, лише частина їхніх піхотних груп присутня на південній околиці села, у районі Покровської вулиці)
- ЗСУ також, очевидно, змогли зайняти кілька тактично важливих позицій у районі «Кільця» (авторозв’язка, на захід від Степногірська, між ним і Приморським). Більше того, була інформація, що ЗСУ навіть змогли прорватися далі на південь і «зачепитися» за Плавні (хоча я не зовсім впевнений у її достовірності).
- У самому Степногірську вперті бої тривають у його центральній частині (район вулиць Молодіжна, Радянська та Таврійська), де ЗСУ поступово відтісняють противника також на південь. Наразі російські війська впевнено контролюють лише південну частину міста (так званий район «Висоткі»).
- Малі та «надмалі», так би мовити, «залишкові» піхотні групи противника (очевидно, раніше «інфільтровані» у бойові порядки передових підрозділів ЗСУ) на захід від Павловки, на схід від Запасного і повністю «мікроскопічні» на схід від Приморського (район вулиці Гнідого) і на схід від Степногірська, залишаються повністю заблокованими і, ймовірно, найближчим часом будуть «зачищені».
У свою чергу, противник прагне стабілізувати ситуацію в смузі своєї 19-ї мсд 58-ї ЗВА та утримати позиції по рубежу Приморське-Степногірськ, одночасно намагаючись прорватися на ближні підступи до Оріхова, зокрема, з півдня та південного сходу.
- Передові підрозділи російської 19-ї мсд ймовірно за підтримки низки підрозділів 47-ї мсд (і, можливо, 7-ї дшд) провели кілька атакуючих дій на південний схід від Степногірська, намагаючись з'єднатися з кількома своїми малими піхотними групами, заблокованими в цьому районі в тактичній глибині бойових порядків ЗСУ. Результат мінімальний (їм вдалося просунутися на 600 метрів уздовж посадки, у напрямку заблокованих).
- Південніше Новоданилівки підрозділи 42-ї мсд (ймовірно, зі складу 71-го або 291-го мсп) намагалися прорватися до району дорожньої авторозв'язки, розташованої на південь від села, діючи з півдня на північ вздовж Успенівської балки. Поки що безрезультатно. Хоча деякі невеликі піхотні групи росіян таки змогли окопатися на південь і вздовж дороги до Павлівського, але на даний момент вони більше переймаються власним виживанням, ніж подальшим просуванням на північ.
3. Отже, виходячи з вищезазначеного, варто зробити кілька очевидних висновків щодо основних поточних тактичних завдань, які російське командування вирішує наразі в смузі наступу своєї 58-ї ЗВА. А саме:
- Противник явно прагне утримати свої позиції в районі Степногірська та Приморського, аби не допустити подальшого просування передових підрозділів ЗСУ у бік Кам'янського. Іншими словами, він намагається утримати той досить невеликий простір на північ від Кам'янського, який йому вдалося зайняти під час зимового наступу в напрямку Запоріжжя, і що дозволило йому сподіватися найближчим часом дістатися на широкій по фронту ділянці до рубежу оборони ЗСУ вздовж річки Конка. Більше того, захоплення цієї місцевості коштувало противнику значного «знекровлення» штурмових підрозділів його 19-ї, 47-ї мсд та 7-ї дшд, які брали участь у цьому наступі.
- На Оріхівському напрямку запеклі бої в районі Малої Токмачки та на південь від Новоданилівки, які веде російська 42-га мсд 58-ї ЗВА (ймовірно, за підтримки 76-ї дшд), очевидно спрямовані на те, щоб вивести її передові підрозділи на ближні підступи до самого міста (з південного сходу, вздовж дороги на Пологи) і з півдня (через Новоданилівку).
Щодо обох цих завдань ми все ще спостерігаємо певну рівновагу.
З одного боку, позиції в районі Приморського та Степногірська російські війська поки все ще утримують, хоча й не без труднощів, оскільки їм таки довелося відступати з кількох, які глибоко вдавалися у бойові порядки передових частин й підрозділів ЗСУ (наприклад, у Приморькому).
З іншого боку, у районі Оріхова російські війська, де вони намагаються продовжити наступ, їхні результати, скажімо так, не є особливо вражаючими. Бої в районі Малої Токмачки, які вже стали своєрідним «мемом», а також подібні їхні спроби прорватися до Новоданилівки з півдня, є дуже яскравою та наочною демонстрацією цього.
Тепер давайте розглянемо ситуацію трохи ширше, так би мовити, в оперативно-тактичному плані. У цьому сенсі виникає цілком обґрунтоване припущення, що, ймовірно, командування УВ «Днепр» та 58-ї ЗВА, зокрема, вирішили перемістити свої основні зусилля із власне Запорізького напрямку на Оріхівський (із смуги 19-ї мсд до смуги 42-ї мсд) і в найближчому майбутньому вони таки спробують прорватися до кварталів Оріхова. Адже таке рішення з кількох причин є досить обгрунтованим:
- На Гуляйпільскому напрямку російські війська, хоч і дуже повільно, продовжують наступ у напрямку Оріхова та району на північний схід від нього. У цьому сенсі українські контратаки в смугах 36-ї та 29-ї ЗВА мали, скажімо так, мінімальний ефект. Тому охоплення та обхід Оріхова з північного сходу, сходу та південного сходу, на даний момент, сумісними зусиллями УВ «Днепр» та УВ «Восток» є досить реалістичними.
- У свою чергу, подальший наступ російських військ на північ на вузькій по фронту ділянці вздовж Дніпра, без попередньої «нейтралізації» Оріхівського району оборони ЗСУ на її фланзі, очевидно, з оперативної точки зору, навряд чи можна вважати розумним
- Крім того, в оперативно-стратегічному сенсі ліквідація Оріхівського району оборони ЗСУ дозволить російському командуванню різко збільшити та сконцентрувати наступальні спроможності своїх ударних угрупувань саме у напрямку Запоріжжя. Більше того, це дозволить робити таке нарощування переважно за рахунок власних сил і засобів УВ «Днепр» та «Восток», при цьому мінімізуючи їхню потребу у залученні додаткові стратегічних та оперативних резерви на цей напрямок. Що, у контексті всієї майбутньої літньо-осінньої кампанії 2026 року, у свою чергу, сприятиме оперативному розгортанню більш потужних ударних угрупувань російських військ у Східній операційній зоні для проведення гіпотетичної Слов'янсько-Краматорської наступальної операції.
Іншими словами, це дозволить зосередити російському командуванню більше стратегічних резервів саме для наступу на Краматорськ і Слов'янськ у Східній операційній зоні, ніж це було б у разі «зависання» російських військ зі складу УВ «Днепр» на підходах до Запоріжжя в районі Оріхова і Степногірська, а також їх «гальмування» в смузі 5-ї ЗВА УВ «Восток» на захід від Гуляйполя у Південній операційній зоні..
Підсумовуючи цей та попередній огляди (частини 3 і 4), можна зробити один, досить очевидний висновок щодо актуальності поточних і найближчих оперативних завдань ЗСУ в рамках подальшого ведення ними Стратегічної оборонної операції у всій Південній операційній зоні. А саме, влітку потрібно зробити три речі, навіть через «не можу» — зупинити російський наступ на захід від Гуляйполя, утримати Оріхівський район оборони і, якщо можливо, відсунути російську 58-му ЗВА якомога далі на південь (як мінімум, за річку Янчекрак, максимум — до Васильівки)
