Словаччина Фіцо стає троянським конем кремля для Європи

Недавнє повідомлення глави словацького МЗС про те, що росію потрібно зрозуміти і пробачити, і блокування прийняття 18-го пакету санкцій проти рф говорять про те, що Словаччина стає новим троянським конем кремля для ЄС. Після приходу Фіцо до влади, представники Словаччини стали одними з небагатьох у Європі, які підтримують контакти з росією після повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році, а сам Фіцо є бажаним і частим гостем у Кремлі. Заява Міністерства іноземних справ Словаччини, яке не вирішило однозначно звинуватити росію в її війні проти України, все більше підкреслюють ризики того, що Словаччина стає слабкою ланкою в ЄС і НАТО, підриваючи колективне стримування та принципи верховенства закону.

У цій ситуації дуже доречним є вираз, що історія рухається по спіралі, де Словаччина повторює помилки минулого, так і не вивчивши цей урок. Вчинки Фіцо можна порівняти з Йозефом Тисо, президентом Словаччини у 1939 – 1945 роках. Тисо уклав договір із Гітлером, перетворивши країну на сателіта нацистської Німеччини, і встановив тоталітарний фашистський режим для країни. Будучи головою Словацької Народної партії, яка після розпаду Чехословаччини та утворення горезвісної самостійної держави взяла владу у свої руки та розігнала всі інші партії.

Уряд на чолі з Тисо ввів расистське антисемітське законодавство, яке, до речі, було більш жорстким, ніж Нюрнберзькі расові закони, що існували в нацистській Німеччині. Депортував частину єврейських громадян до єврейських таборів у Польщі, брав участь у Другій Світовій війні на боці Гітлера. У результаті на нього чекала така ж доля, як і більшості диктаторів того часу. Після звільнення Словаччини від нацистів Йозеф Тісо втік із країни, але був заарештований американцями в Австрії та переданий владі Чехословаччини. Потім був суд, і, як результат, він був засуджений до страти, і 18 травня 1947 року його повісили у в’язниці Братислави.

У випадку Фіцо контексти хоч різняться, але основна модель об’єднання з агресором проти європейської єдності небезпечно перегукується, перетворюючи Словаччину на троянського коня для Європи. З приходом Роберта Фіцо до влади 2023 року зовнішня політика країни радикально починає відрізнятися від проєвропейської. Уряд Словаччини відкрито виступає проти військової допомоги Україні, відкрито висловлюючи скептицизм щодо стратегії НАТО. У країні все більше починає звучати антиліберальні та відкрито антибрюссельські заяви, подібні до риторики ще одного корисного ідіота Кремля Віктора Орбана.

Офіційні представники кабінету Фіцо намагаються щосили заглушити в країні критику військових злочинів росії, просуваючи наративи «світ за будь-яку ціну».

Чому це небезпечно? Фіцо та його режим практично узаконює російські наративи, які звинувачують НАТО чи Україну у розпалюванні війни, порушуючи спільну зовнішньополітичну позицію ЄС та пом’якшуючи наслідки агресії на користь кремля. Ці дії посилають сигнал регіональним союзникам, таким як Польща, країни Балтії та Чеська Республіка, про те, що Словаччину не слід покладатися, як на союзника в регіоні.

Наслідки та ризики для країни можуть бути дуже серйозними вже найближчим часом. По-перше, це ослаблення регіонального співробітництва у сфері безпеки (наприклад, Вишеградська четвірка, Бухарестська дев’ятка), а також підрив стримуючої позиції проти росії на східному фланзі НАТО.

По-друге, дії уряду Фіцо можуть призвести до розпалювання вкрай правих та проросійських настроїв у Словаччині, що може зробити регіон ще однією вибухонебезпечною точкою на карті Європи. Також існує ризик підриву авторитету Словаччини в інститутах ЄС, що може негативно вплинути на фінансування з боку Європейського Союзу.

Правителі приходять і йдуть, але сьогоднішня політика Фіцо робить Словаччину вразливим флангом східної лінії оборони НАТО, що, своєю чергою, може призвести до втрати довіри серед союзників Альянсу, особливо у плануванні на випадок непередбачених обставин. Також відкрите зближення з кремлем може призвести до посилення діяльності російських спецслужб в умовах вседозволеного політичного клімату. Спецслужби кремля, як підказує історичний досвід, неодмінно скористаються сформованими обставинами, щоб посилити внутрішню радикалізацію в країні, підтримуючи і щедро фінансуючи вкрай праві, прокремлівські фракції, такі як Словацька національна партія, яка відома своєю проросійською позицією. Все це дає плідний ґрунт для масштабного поширення антиукраїнської та антизахідної дезінформації, деградації свободи ЗМІ та громадянського простору.

Фіцо також несе ризики економічної та дипломатичної ізоляції для Словаччини. Існують великі ризики запровадження санкцій або заморозки фінансування з боку механізмів ЄС (наприклад, умова верховенства закону), що спричинить зниження довіри інвесторів через передбачуване приєднання Словаччини до клубу автократичних режимів. Нинішня зовнішня політика Братислави може призвести до потенційного скорочення транскордонного співробітництва з Україною та країнами Балтії, що також веде до ізоляції країни.

Підсумовуючи вищесказане, можна дійти невтішного висновку, що Словаччина перебуває в історичному роздоріжжі свого майбутнього. Позиція уряду Фіцо щодо росії та його двозначність у війні в Україні є не просто політичними помилками, а й історичною амнезією. Спадщина Йозефа Тисо, який помістив Словаччину під захисне крило агресора в обмін на короткострокові вигоди, має бути попередженням, а не взірцем. Стратегія Фіцо ризикує ізолювати Словаччину, послабити її демократичні інститути та дестабілізувати східний кордон Європи у той час, коли єдність має життєво важливе значення.

Зі свого боку, Захід має посилити дипломатичний тиск на Братиславу, а партнери ЄС і НАТО повинні вимагати ясності від словацького МЗС і карати відступи політичними наслідками. Необхідно посилити взаємодію зі словацьким громадянським суспільством, збільшуючи інвестиції у медіаграмотність населення та залучаючи молодь та продемократичні інститути для підвищення стійкості.

І найголовніше, не можна допустити масштабне проникнення агентури ФСБ або ГРУ, які використовують прихильність з боку Фіцо, для проведення чергових операцій впливу та диверсій на території ЄС. Дуже сподіваємося, що Європа отримала правильні висновки зі свого історичного минулого і не повторить події 1939 року.