Сам клас КАБів з’явився у СРСР ще в 70-х роках, коли стало зрозуміло, що влучити звичайною авіабомбою в точкову ціль або корабель практично неможливо. Перші КАБи мали або лазерне (КАБ-500Л, 1975 р.), або телевізійне наведення (КАБ-500Кр, 1984 р.). Це були штучні вироби зі вартістю приблизно як 20 машин «Волга», що суттєво обмежувало їх масове виготовлення. Але тим не менш відоме їх застосування в Афганістані по місцевих моджахедах, щоправда без особливих успіхів.
Повторне «народження» КАБи отримали вже в зоні строгого режиму «Рашка», де місцеві умільці з лайна й дрючків приробили крила та модуль наведення до звичайної фугасної авіабомби. Перші спроби датуються аж 2002 роком, і вся конструкція нагадувала творчість п’яних школярів на уроках праці. Тоді вона нікого не зацікавила, і сам проєкт тієї штуки лежав під сукном до моменту, поки поплавлений на імперських амбіціях ботоксний дід не зрозумів, що бомбити Україну ракетами за десятки мільйонів доларів — дорого і тупорило. І понеслося…
Крила та модуль наведення давали змогу ржавій ФАБ ще з довоєнних складів пролетіти не лише 40–60 км, а ще хоча б куди-небудь більш-менш потрапити. Потужність бомб (вже відомі навіть 3–5-тонні «вироби») з лишком компенсувала не надто видатну точність, дозволяючи з першого разу завалити досить велике цегляно-бетонне спорудження. Вартість через простоту виробу також була відмінною — 10–20 тис. доларів, що дозволило їх масове виробництво. Для прифронтових територій на цей момент КАБи — це надзвичайно велика проблема і, за оцінками фахівців, КАБи складають до 30% ударної потужності Рашки.
Застосування дуже просте. Будь-який винищувач або бомбардувальник, здатний підняти цю штуку в повітря, розганяється приблизно до 1300 км/год (більше не можна — крила відваляться) на висоті 13–14 км і скидає КАБ, який планує до цілі. Враховуючи висоту й швидкість, летить воно не швидко, але досить далеко і голосно. В останні місяці з’явилися перші повідомлення, що орки до тієї самої бомби вміли прикрутити або пороховий прискорювач, або реактивний двигун. І дальність стала досягати 180–220 км (УМПБ 5Р). Цього цілком достатньо, щоб дістати... до Києва. А враховуючи вартість і велику потужність бомб, перетворити столицю на місячний пейзаж. Дальність вже непрямо підтверджується польотами цих бомб біля Одеси й Миколаєва.
Що робити. Сама бомба в польоті — доволі легка ціль для «великої» ППО — летить нешвидко, прямолінійно й на підльоті до цілі не дуже високо. Основна проблема в тому, що КАБ коштує копійки, а ракета, яка його збиває, — сотні тисяч або мільйони доларів. Економічно це програшна стратегія. Окрім цього варто розуміти, що ракет ППО мало, і для їхнього отримання треба не лише мати гроші, а цілувати в дупу власника ракет. Який не схильний до жорстких дій і уже настільки звик до заяв про угоди, в очікуванні Нобелівської премії, що може нічого не дати.
Висновок з усього цього — щоб збивати КАБи на підльоті, потрібно дуже багато дуже дешевих ракет. Враховуючи «успіхи» в боротьбі з іншим літаючим лайном — шахедами, і те, скільки мільярдів спускають пріоритетні доя вдади "Вовину тисячу", кешбек, Єдиний телемарафон та утримання ОП, то тут, скоріш за все, будуть великі питання до реальних досягнень. Тим більше, що за цей час поки рашисти використовують КАБи, у нас лунають лише гучні заяви та порожні обіцянки, як з цим боротися. А рішення є.
Як мінімум треба збивати носії КАБів. У момент пуску КАБу її носій знаходиться на великій висоті і його видно на радарі за багато сотень кілометрів. Як показала практика, Петріот зносить ці «Сушки» дуже швидко і гарантовано. Для росіян це дуже болючі втрати, бо «вічнолетів» у них доволі мало, а не ржавих — ще менше. Якби у нашому арсеналі було достатньо ракет для Петріотів, то проблема була б знята повністю. Але, на жаль, замість ракет для Патріот, які можна було б отримати, шоумен просив Томагавки, які Україні навіть немає з чого запускати.
Але варто визнати, що і Дональда Трампа Бальний зал у Білому домі та гольф значно в більшому пріоритеті, ніж «не моя війна в Україні». Тут варто було б працювати з оточенням Трампа для зміни ставлення та підходів Білого дома до їх статусу "світового жандарму", але шоумена цьому не вчили у КВК та на 1+1.
При тому вітчизняни експерти-технарі пропонують ще один варіант - використовувати старі і дуже дальнобійні ракети (200+ км), яких насправді багато. Наприклад AIM-54 Phoenix (200+ км, використовувалася для F-14, виготовлено близько 5000 шт., наразі списані, але не утмлізовані), MBDA Meteor (Європа, 200 км, до 1000 шт. виготовлено, на озброєнні), Skyflash/похідні (Британія, 80 км, стара ракета) — це авіаційні ракети. З класу наземної ППО — CIM-10 Bomarc, Nike Hercules (MIM-14), Nike Zeus / Nike X, RIM-8 Talos, Bloodhound Mk.II — усе це старі західні ракети, залишки яких можуть бути на західних складах. Зі совєтського стар’я — С-25 «Беркут», С-75 «Двина/Десна/Волхов», С-200 «Ангара/Вега/Дубна», С-300П (ранні серії 200+ км).
Все це варто розглядати, як можливість. Але тут краще, щоб дали свою оцінку профільні експерти. А ще є у нас розробники з Харкова, які ніяк не можуть пробитися зі своїми рішеннями. Може тому що їх прізвища не Міндіч і вони не є власниками 50% Квартал-95? Також можна сконструювати дальнобійних Франкенштейнів — прискорювач від одної ракети, голова від іншої, примотаний ізолентою конструктор «Фламінги» від третьої… Якщо без іронії, то можливості є. Бо голь на вигадки хитра. Було б бажання робити і перемагати. Не говорити про це, а діяти. Тоді і результат можна отримати.
