Чим більше ми, як аналітична організація, занурюємося в політики повернення та політики звʼязку з українцями за кордоном, тим більше розуміємо, що нам, для нашої закордонної спільноти, потрібна тривала і хороша публічна "сцена".
Країна, або країни в межах якої або яких, українці є видимими, позитивно атрибутованими, швидко пересуваються карʼєрними ліфтами, наша культура стає модною і цікавою, а самі українці асоціюються з силою та розвитком.
Творення такої сцени вкрай важливе і для перетворення української софт-павер в магніт і зрештою для каналів повернення в наступних поколіннях. Бо така "сцена", якщо вона створена:
- утримує українців за межами країни в ідентичності, навіть якщо вони не повертаються. Бо ідентичність більше не дисконт, а соціальний капітал для особистого просування, твоя "родзинка" і те, за що тебе поважають і будуть поважати твоїх дітей.
- допомагає генерувати власний політичний капітал і нормалізує українську оптику в середовищах, де приймаються рішення, а це страховка від "втоми від України", а ще такий тип діаспори може робити те, чого не може робити офіційна дипломатія
- дає змогу появитися і зміцнитися українському культурному коду як моді і тому, що переймають, що цікаво практикувати і коли умовний представник західної культури шукає голос "Східної Європи" їм стає український.
- в економіці цікаво, коли українці всередині іноземних корпорацій стають мостом для неукраїнського капіталу в Україну
Ну і в цілому створення сцени, де українське еволюціонує, підтримується і стає модою, підвищує нашу можливу "втрату" для Заходу. Неприємно втрачати lovemark.
Створення такої "сцени" щоб відбутися - довготривалий процес, але дуже важливий. І тут є що робити.
Для ірландців такою сценою стали США свого часу, а для українців цілком можливо може стати Велика Британія, або ще хтось.
Але така сцена, або сцени дуже потрібні. Роль культури -неоціненна
