Марія і "принцип людської гідності".
Це її фраза з засідання ТСК. Про гідність.
А це інша, кілька років тому:
"... В мене ставався когнітівний дисонанс, коли ми брали в полон орків ще в 2014 році, восени, а у них були шоколадки "Рошен" в кишенях..."
(Марія Берлінська, 2016 рік, ефір телеканалу Коломойського 1+1")
Я - людина, яку доля занесла в сферу системи дистрибуції продуктів харчування. Пані Марія не може знати всього, але виробник, щоб збути свою продукцію, будує систему продажів в країні різними способами. Це може бути мережа фірмових магазинів, може бути дистрибуція (розповсюдження, продажі) мережами супермаркетів, магазинів, оптових майданчиків тощо. Компанія Рошен, як я бачу, це поєднує. Так само роблять і всі інші виробники того чи іншого в Україні.
Свого часу я займалася налаштуванням та координацією продажів товарів одного з Харківських виробників - в Донецьку. В Маріуполі. В Луганську. До окупації. Наші товари були присутні на полицях сотень магазинів Донбасу. Такі ж як я, представники, працювали в інших регіонах України.
Отже, 2014 рік. Донбас. Взяті в полон пані Марією (за її словами) росіяни. За плечами росіян - Донецьк, з його супермаркетами, ринками, кафешками, кіосками, оптовими базами, заповненими ВСІМ різноманіттям продуктів харчування, напоїв, побутової хімії, одягом і іншим. Напевно ж в Донецьку в 2014 році продавали і щось, вироблене на нашому Сході, і на нашому Півдні, і на нашому Заході. Але в кишенях росіян були знайдені (гіпотетично, але ж як гучно прозвучало на всю країну в студії телеканалу Коломойського) саме шоколадні батончики і саме Ліпецької фабрики. Там могло бути знайдене геть все, насправді. Ці "люди" перейшли наш кордон та отримали змогу "з ноги" відкривати будь-який магазин, будь-який склад.
Це один момент.
Далі.
Вона говорить:
"Населення України ділиться на три частини:
15% - "вся ця стара шваль".
80% - "просто байдужого населення".
Третя категорія - це "ми", - каже Марія.
Хто такі "ми" - я не зовсім розумію. Пані Берлінська змішала свого часу з лайном і тих, кого оббріхала і вважала винним в слабкості ДО того роками послабленої України; і тих, хто мав знання, досвід, професійність; і тих, хто таки не був байдужим; і тих, хто вмів не тільки помічати брудні деталі - але й бачити всю шахову дошку, а отже розумівся не тільки на тактиці, але й на стратегії. Знецінила багатьох, які бачили далі свого носа, і вибивали в Європи та США допомогу й підтримку, коли більшість дійсно була байдужа. Тоді пані Берлінська вимагала прізвища.
Сьогодні вона їх не вимагає. Сьогодні для неї "всі політики однакові". І її категорія "ми" - це та, яка прийшла до влади в 2019 році за її активного сприяння. Сьогодні вимагати й називати якісь прізвища - незручно. Хоча й "замахаєшся" їх називати, бо через один - "ми". Слуги народу й ті, хто їх спонсорував та забирав з вулиці прямо в Верховну Раду.
Про який принцип людської гідності каже пані Берлінська, свого часу втопивши паростки посилення нашої обороноздатності своїм галасливим популізмом? Зловила себе на думці, що ці "шоколадні батончики в кишенях росіян" - це той самий рівень, що й "наколоті апельсини".
Я не маю права знецінювати внесок того чи іншого в відстоюванні нашої державності, зокрема на Майдані та на фронті. Але не можу зрозуміти, як можна навіть власні старання накрити величезним мідним тазом у вигляді зеленої наволочі, яким ти відкрив дорогу до влади, а тепер мовчиш про їх цинічні заробляння на крові.
