Огляд
Сьогодні ми продовжуємо розглядати Північний (Білоруський) напрямок.
Частина друга. Поточна загальна оперативно-стратегічна ситуація.
Вона характеризується досить активною динамікою на місцевому (у декількох районах) рівнях. Перш за все, через низку військових заходів, які здійснюються як на територіях, прилеглих до українсько-білоруського державного кордону, так і безпосередньо на ньому військово-політичним керівництвом, й зокрема військовим командуванням обох країн. Однак масштаб (розмах) цих заходів і їх спрямування наразі не можуть однозначно свідчити про неминучість ПРЯМОГО військового зіткнення між країнами. Навпаки...
Зокрема, військове та військово-політичне керівництво Республіки Білорусь (РБ) використовує лише якийсь не зовсім доведений «факт» для аргументації своїх дій на міжнародній арені, про нібито «зростання військової небезпеки для Республіки Білорусь з півдня у зв'язку з триваючими бойовими діями між Україною та російською федерацією». Хоча відома «карта», на якій була позначений «напад, що готувався з чотирьох сторін», поки що була прихована нинішнім режимом лукашенкИ. Ймовірно, до кращих для нього часів.
Саме цей постулат, очевидно, обумовлює те, що в районах, прилеглих до кордону з Україною, білоруське військове командування наразі проводить комплексну операцію лише з метою «посилення прикриття прикордонних районів» (у Брестській та Гомельській областях) силами та засобами зведеного (об'єднаного) угрупування військ зі складу Прикордонних військ (Державний прикордонний комітет Республіки Білорусь), Збройних сил Республіки Білорусь (переважно зі складу їх ССО\ «мобільного компоненту», які час від часу підсилюються ОКРЕМИМИ загальновійськовими підрозділами, системами ППО, окремими підрозділами ракетних військ і артилерії). Ймовірно, частина сил зі складу Внутрішніх військ (ВВ) Міністерства внутрішніх справ Республіки Білорусь відповідної територіальної дислокації також бере участь у цій операції.
Загальна чисельність особового складу цього угрупування, зі складу УСІХ силових відомств Республіки Білорусь, «на максимумі», становила(ть) 4,5-4,7 тисячі військовослужбовців. А у «звичайному режимі» дорівнює — до 2,5-3 тисяч військовослужбовців.
Зосередження та розгортання будь-яких наступальних угрупувань білоруських військ, навіть в оперативному масштабі, поблизу кордону з Україною (в тому чи іншому напрямку), наразі ДОСІ НЕ ЗАФІКСОВАНО.
У зв'язку з цим, очевидно, необхідно відзначити (підкреслити) низку військово-політичних факторів (можливостей), які ГІПОТЕТИЧНО все ще можуть суттєво вплинути на рішення кремля та підпорядкованого йому керівництва Республіки Білорусь, щодо війні останнього з Україною у «повномасштабному» варіанті, зокрема:
- Існування у Республіці Білорусь відповідних «союзних відносин» з країною-агресором. У військовому сенсі це реалізується на майже максимальному рівні шляхом створення та розгортання так званого «региональной группировки войск» (РГВ) Білорусі та російської федерації відповідно до «договору про створення союзної держави».
За офіційними даними, майже всі збройні сили Республіки Білорусь залучаються для участі у ній, а з російської федерації — частина військ (сил) російського Західного військового округу (ЗВО). Загальна (заявлена) кількість особового складу цього угрупування може сягати 9-10 тисяч в\сл обох країн.
У загальній риториці обох режимів, що правлять у Республіці Білорусь і російській федерації, заявляється, що ця РГВ має виключно «оборонний» характер, її створення зумовлене нібито необхідністю «прикриття кордонів союзної держави» тощо. У мирний час командування РГВ «нібито» здійснюється білоруським військовим командуванням, а у «загрозливий період» передається під так зване «спільне командування» (читай: російське).
Іншими словами, питання управління спільним російсько-білоруським регіональним угрупуванням військ, плани його розгортання та використання на КОНКРЕТНИХ оперативних напрямках (очевидно, це насамперед стосується України) вже розроблені та відпрацьовані.
Більше того, навіть з формальної точки зору, сама присутність РГВ (яка, фактично, перебуває під повним російським командуванням і контролем) цілком може бути використана російським військовим командуванням для оперативного прикриття зосередження та розгортання відповідного угрупування виключно власних військ у районах, які йому потрібні на території Республіки Білорусь. Що, власне, й сталося у 2022 році ...
Однак сам факт того, що російське командування має можливість швидко розгорнути своє угрупування на території Республіки Білорусь, зовсім не означає подібну його ЗДАТНІСТЬ (і, загалом, необхідність) її реалізувати на практиці.
- Другий фактор полягає в тому, що на цьому етапі САМОСТІЙНИЙ (тобто виключно силами Збройних сил Республіки Білорусь) вступ у триваючу російсько-українську війну можливий лише з дуже й дуже обмеженими цілями. За найсміливішими оцінками та наявністю найсприятливіших умов для Збройних сил Республіки Білорусь (а їх явно немає), білоруське військове командування може розраховувати лише на досягнення певних тактичних цілей на одному-двох оперативних напрямках. Щось подібне до того, чого російські війська змогли досягти зараз у Сумській області України. Раджу вам ознайомитися з основними причинами цього у попередній частині цього огляду...
Щоб досягти чогось «більшого» у своїй операційній зоні, білоруському військовому командуванню явно знадобиться значне підкріплення від його російських «колег-союзників» (або, кажучи евфемізмом, «значне нарощування РГВ»). Для тих, хто забув, нагадаю, що російське «північне» угрупування військ вторгнення, яке діяло з території Республіки Білорусь у 2022 році, становило близько 35-37 тисяч військовослужбовців (для порівняння, зараз у ВСІЙ білоруській армії служить близько 48-49 тисяч військових).
Без впровадження наступного етапу мобілізаційного розгортання («часткової мобілізації») російської армії, а тим більше — без початку повноцінного мобілізаційного розгортання самої білоруської армії, усі ці мрії про «новий прорив до Києва, Чернігова», «захоплення Ровенської атомної електростанції» або «перерізання» комунікацій України із її західними союзниками («Варшавські» та Житомирські автомагістралі та відповідних залізничних ліній, що йдуть у тих самих напрямках) залишаться лише «влажными мечтами», Придатними, за умови компетентного «вкидання», хіба що для інформаційно-психологічного залякування громадян України.
- Третій, і, на мою думку, найважливіший фактор, що може вплинути на рішення втягнути Республіку Білорусь у війну з Україною, — це ступінь (рівень) впливу цієї події на загальну (стратегічну) ситуацію у війні.
Наразі саме російське військове командування зараз турбує вибір і реалізація найбільш ефективного методу проведення власного «вирішального стратегічного наступу» з метою швидкого виведення України з війни на умовах, необхідних для його військово-політичного керівництва. І, очевидно, на практиці, у цьому питанні, скажімо так, воно стикається з досить довгим переліком різних труднощів. За таких умов вступ Збройних сил Республіки Білорусь у війну на його боці об'єктивно міг би відіграти для нього, певною мірою, роль свого роду «незапланованого новорічного подарунка».
Так як об'єктивно це дуже ускладнить українському військовому командуванню реалізацію його планів, щодо відбиття ще однієї російської чергової «стратегічної спроби» змусити військово-політичне керівництво України капітулювати. Особливо щодо планування та реального використання Збройних сил України, насамперед їхнього резервного компонента оперативно-стратегічного рівня.
Водночас російське військове командування не може не усвідомлювати того, що через досить обмежені РЕАЛЬНІ бойові можливості Збройних сил Республіки Білорусь вони навряд чи зможуть досягти значущих результатів самостійно (навіть на оперативному рівні). Це означає, що на стратегічному рівні вступ Збройних сил Республіки Білорусь у війну загалом не має сенсу.
Хіба що вони притягнуть на себе певну частину українських стратегічних резервів і таким чином СПРОБУЮТЬ допомогти своїм кремлівським босам. Але навіть тут, «бабушка на двое сказала». Адже такий стратегічний «розклад» був очевидно прорахований ЗАЗДАЛЕГІДЬ (на відміну від 2022 року) не лише підлеглими російського «Герасима и его му-му», а й фактично командуванням самих Збройних сил України. Отже, ймовірно, що відповідне «блокуюче» угрупування Збройних сил України ВЖЕ перебуває в процесі оперативного розгортання, причому у ЗАЗДАЛЕГІДЬ оптимізованому складі.
Більше того, російське командування не може не розуміти ще один нюанс, пов'язаний із можливим «повноцінним» САМОСТІЙНИМ вступом Республіки Білорусь у війну. А саме – цілком ймовірно, що в цьому випадку виникне потреба у суттєвій фінансовій та ресурсні підтримці свого «гарячкуватого» союзника. Перш за все, у матеріально-технічному плані (адже ще до цього моменту сама Білорусь вже вичерпала більшість своїх матеріально-технічних ресурсів, причому саме для потреб свого «союзника», який перебуває у стані війни понад 4 роки, починаючи з придатних боєприпасів найпоширеніших калібрів, закінчуючи військовою технікою та озброєнням).
Цілком можливо, що одразу після вступу у війну з Україною тривалість і інтенсивність участі Збройних сил Республіки Білорусь у бойових діях із Збройними силами України швидко почнуть «суттєво знижуватись» поза планом, як тільки-но білоруси вичерпають власні резерви, а відповідні види допомоги з боку кремля будуть «мінімізовані в силу об’єктивних обставин». Навіть, незважаючи на «гальванізуючи» окрики та накази з боку останнього.
На сьогоднішній день, кремль, з дуже значними проблемами та «траблами», «тягне» у ресурсному сенсі власну «Объединённую стратегическую группировку вс рф на юго-западном твд», а тут, фактично, у цьому плані йому доведеться «тягнути» ще один «довісок» у вигляді білоруських військ, «які вступили у війну». Більше того, в цьому випадку, вартість «выделки овчинки» виглядає для нього дуже й дуже сумнівно.
Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити кілька певних висновків:
- З формальної точки зору всі «офіційно-аргументаційні» передумови для вступу Республіки Білорусь у «повномасштабну» війну з Україною вже кремлем створені. Починаючи з офіційного статусу Республіки Білорусь як його союзника (в тому числі, у військовому відношенні), закінчуючи практичним відпрацюванням питань планування та реального використання на стратегічному рівні СПІЛЬНОГО угрупування військ проти України (очевидно, під виглядом «виключно оборонної» РГВ).
- Водночас, на цьому етапі, реальна участь російського компонента у його розгортанні виглядає, БЕЗ ПОДАЛЬШОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ, причому в обох арміях — сумнівна, причому не лише з точки зору практичної можливості, а й з точки зору доцільності. У генеральному штабі рф явно служать не факіри. Пару десятків тисяч додаткових власних військ на «білоруський фронт» вони, нехай й «вириваючи їх з власного серця», явно зараз не зможуть «витягнути з рукава»,...
- Крім того, з точки зору «стратегічної доцільності», САМОСТІЙНИЙ вступ Республіки Білорусь у війну з Україною також виглядає досить сумнівним. «Авторське» захоплення Києва та Чернігова військами ЛукашенкИ (а також інших великих українських міст, розташованих на захід від них) явно малоймовірне. Тоді виникають логічні запитання — навіщо і скільки така спроба «коштуватиме», і не стільки для самого ЛукашенкИ, скільки саме для кремля?
Очевидно, у найсприятливіших для себе умовах (а вони, очевидно, наразі далеко не на користь білорусів, причому, у багатьох аспектах, починаючи з реального бойового досвіду і закінчуючи технологічним рівнем оснащення збройних сил ОВТ), білоруська армія на практиці ГІПОТЕТИЧНО МОЖЕ СПРОБУВАТИ захопити лише кілька українських поліських сіл. Однак стратегічно це не виведе Україну з війни. І так само це не змусить її витратити жодного «додаткового» батальйону, не кажучи вже про «додаткову» бригаду, щоб протидіяти цим «наполеонівським прагненням» мінського неадеквата.
Більше того, зовсім не факт, що «мінський автоматник» взагалі зможе захопити ці села. Більше того, якщо він спробує це зробити, то почне, фігурально кажучи, «прилітати» по самій Білорусі, причому не лише у місці наступальної ескапади її правителя, а й по інших цікавих місцях цього, не надто великого географічно, «соціалістичного заповіднику» (у цьому сенсі буде варто передати відповідні привітання калійним, нафтопереробним заводам та іншим «флагманам» економіки ЛукашенкИ)...
- Постійне «штовхання» ЛукашенкИ «у повномасштабну війну» проти України для самого кремля є більш-менш доцільним (і навіть тоді досить суперечливим) лише в двох сенсах.
Можна СПРОБУВАТИ, таким досить «цікавим» способом, поламати українському військовому командуванню «усі плани на літо», змусивши його перегрупувати значну частину власних сил і засобів (насамперед, зі складу резервів) саме на можливий «білоруський фронт».
Ну, а другий очевидний сенс — «тиснути на психіку» всіх зацікавлених сторін (від вищого військово-політичного керівництва України, мешканців Києва, Чернігова, Житомира, Рівного, Луцька та прикордонних районів, до вразливих європейців, особливо з країн Балтії) «вкрай достовірною інформацією» про майбутнє і майже неминуче «білоруське вторгнення» з метою досягнення якогось спекулятивного стратегічного ефекту, у вигляді МОЖЛИВОГО виникнення у зацікавлених сторін гострого бажання «негайно зупинити війну» за будь-яких умов.
- І останній висновок, мабуть, найважливіший. Реальний наступ «берсерків» ЛукашенкИ через ліси та болота українського Полісся, ймовірно, вимагатиме від кремля ще однієї (й що дуже важливо — ДОДАТКОВОЇ) «напруги» та «мобілізації» власних внутрішніх резервів і ресурсів для їхніх потреб (особливо якщо ці «берсерки» попруть в Україну усім власним «скопом», навіть без своїх «старших товаришів»). Без пального, снарядів і патронів, запчастин, їжі та інших необхідних у війні речей, причому у достатньо «товарних» обсягах, можливо, звісно, зануритися в українське Полісся, але дуже не на довго і не надто глибоко...
