Гарантії, що військовий чи комерційний автотранспорт дістанеться через сумнозвісну «трасу Новоросія» (Р-280), більше немає. Сухопутний коридор не гумовий. Поїзди йдуть тільки до Керчі, бо далі можна гарантовано втратити дефіцитний локомотив.
Мости через Перекоп не зруйновані повністю, але їх регулярно пенетрують, пробиваючи полотно – насипні дамби швидко не зробити, а важка техніка та інженерні розрахунки, що приїжджають на ремонт, теж можуть стати жертвами наших БПЛА.
Усе це створює класичні вузькі місця – багатокілометрові черги, нічні стоянки великовантажів, затримки біля понтонів, якими користуються наші дрони на вільному полюванні. Забиті цистерни в Чаплинці та Армянську, жодного дня без кількох згорілих фур. Логістика працює в режимі російської рулетки – спробуй відгадай, що доїде, з того, що потрібно на вчора.
Численні обмеження комунального автотранспорту, вуличного освітлення, скорочені графіки роботи ТЦ, повне припинення продажу бензину цивільним, призупинення бронювання та розміщення туристів, скасування поромного сполучення, регулярні перебої з електроживленням і графіки відключень у Севастополі – це не тимчасові незручності, це маркери надважкої структурної кризи. І наше основне завдання – не стільки зробити життя окупантів на півострові нестерпним (хоча це приємний бонус), скільки максимально відволікати їхні ресурси від лінії зіткнення і змушувати нести цю валізу без ручки якомога довше і дорожче.
«Артек» поки що все, дітей заборонено перевозити на відпочинок – окупаційній адміністрації доведеться або за власний кошт палити дефіцитні ресурси на ілюзію мирного життя, або виплачувати допомогу. Поїзди наразі не ходять, а аеропорти на півдні давно не працюють – усе це реальна ціна війни. Перебої зі світлом означають катастрофічні збитки в HoReCa: зіпсовані тонни продуктів у холодильниках, скасовані бронювання, мертвий сезон.
Впевнений, що на тлі жорсткого нормування бензину та автобусів, які їздять по годинах у тилу, гарнізони РФ біля Степногірська і Малої Токмачки теж більше не купаються в ресурсах. Особливо після того, як прилетів страйк по мосту у Василівці. Численні ремонти згорілих паливних бочок, ТЕС, газових сховищ та поромів – усе це шалено висмоктує гроші, будматеріали та кваліфіковані людино-години від пріоритетних завдань фронту.
Паралельно СОУ завдали успішних ударів по чотирьох газових компресорних станціях (ГКС) – у Журавлівці, Ароматному, Ключах та Лохівці. Там фіксуються сильні пожежі та задимлення. Навіщо? Логіка проста: «Таврійська» ТЕС працює на газу і використовує дизель як резервне аварійне паливо. З дизелем у Криму тепер дуже погано, тому ми взялися за газ. У ніч на 20 червня уражена і сама ТЕС у Сімферополі – вибита бочка для зберігання палива, є кілька прямих влучань у ключові будівлі. Спалити машинний зал або саму турбіну було б неймовірно смачно. Свого часу Росія завозила ці турбіни Siemens через сірі схеми. Їхній ремонт під жорсткими санкціями – це колосально дорого і розтягується на роки. А якщо падає базова генерація, всі військові бази, штаби і заводи переходять на дизель-генератори, випалюючи залишки палива з подвійною швидкістю. Ідеальне замкнуте коло.
Крим більше не є військовим активом окупантів – він перетворився на токсичний пасив з від'ємною рентабельністю. Політично Кремль не може його здати, а логістично більше не здатний повноцінно забезпечувати.
Кожна тонна солярки, яку зараз спалюють дизель-генератори у знеструмлених військових частинах Севастополя – це тонна палива, яку недоотримає бронетехніка на Запорізькому напрямку. Кожен інженер з розбитого батальйону в Керчі, який зараз латає рейки та резервуари – це мінус кваліфіковані руки для зведення фортифікацій на материку. Мільярди рублів та тисячі людино-годин тепер буквально згоряють у спробах просто підтримати базову життєдіяльність бази.
Так Крим із міфічного «непотоплюваного авіаносця» перетворюється на логістичний зашморг. Ми влаштовуємо окупантам техногенну катастрофу та нав'язали їм гру на виснаження, де вартість утримання тилу стає вищою за вартість утримання самого фронту. І чим довше вони намагатимуться нести цю валізу без ручки, тим швидше посиплеться їхня операційна стійкість на півдні
