Новий прем'єр-міністр Британії. Виснажені союзники чекають завершення десятиліття хаосу – Едвард Лукас

Новий прем'єр-міністр Британії. Виснажені союзники чекають завершення десятиліття хаосу – Едвард Лукас

Відомий публіцист і старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас стверджує, що новий прем'єр-міністр Великої Британії Енді Бернем приходить до влади в момент, коли британська зовнішня та оборонна політика потребує не лише нових облич, а й докорінного переосмислення. Уже десятиліття країна тоне у внутрішніх потрясіннях – від Брекзиту до скандалів і передчасних виборів, тоді як загроза з боку росії наростає, а союзники дедалі більше сумніваються в надійності Лондона. Британія досі не пояснює власним громадянам масштаби ворожих кібератак і гібридної агресії, натомість американські медіа першими розкривають правду. Якщо уряд Бернема зможе вийти зі стану самозаглибленості та почати говорити відверто – і зі своїм народом, і зі світом, це вже буде справжнім проривом.

Апокрифічний заголовок газети "Туман у Ла-Манші – континент відрізаний" – це столітня метафора британської зверхності щодо континентальних сусідів. Проте жарт більше не смішить. Невизначеність щодо американських військових зобов'язань перед Європою, а також майже повна певність у тому, що загроза з боку росії не зникне, ставлять Сполучене Королівство в центр будь-яких дискусій про оборону та безпеку.

Однак британські політичні лідери зайняті іншою виставою. Вони розмовляють самі з собою, потураючи власним примхам і залишаючись незрозумілими зовнішньому світові. Половину останнього десятиліття витрачено на Брекзит. Потім розвалився уряд Бориса Джонсона. Тепер і час Кіра Стармера на Даунінґ-стріт, 10 добіг кінця. Що примітно, обидва перемогли на виборах з величезною перевагою: Джонсон (зауважу – особистий друг) у 2019-му, а Стармер – у червні 2024-го. Чудернацькі ліволіберальні "Зелені" набирають обертів, як і "Реформа" Найджела Фараджа (сумнівні ідеї, непрозоре фінансування та брак компетентних людей), а на крайньому правому фланзі – "Відновлення". Країна, що була символом політичної стабільності й міцних інституцій, сама підірвала власну репутацію.

Тому не лише виснажені британські виборці сподіваються, що Енді Бернем – колишній мер Манчестера і майбутній прем'єр-міністр – принесе кілька років спокійного, цілеспрямованого врядування перед наступними виборами, що мають відбутися не пізніше 2029 року.

Сам Бернем майже не виявляє інтересу до зовнішньої політики, хоча в Манчестері він, що похвально, цікавився досвідом інших країн у сферах житлового будівництва, транспорту та регіонального розвитку. Він натякає, що проводитиме менше часу за кордоном (його попередника, схильного до постійних закордонних поїздок, прозвали "Кір-невидимка"). Що ж – удачі з цим.

Радник з національної безпеки Джонатан Пауелл, схоже, збереже свою посаду (що не надто тішить таких, як я, які прагнуть набагато жорсткішої позиції щодо Китаю і сміливішої – щодо росії). Ключове питання – кого Бернем призначить міністром закордонних справ, імовірно, замінивши невиразну Івет Купер. Один варіант – призначити Стармера. Інший – повернути Девіда Мілібенда, міністра закордонних справ у 2007–2010 роках, а згодом керівника Міжнародного рятувального комітету в Нью-Йорку.

Складніші рішення пов'язані з обороною – нині справжнім національним соромом. Давня обіцянка НАТО розгорнути боєздатну дивізію виглядає нереалістично. Британія майже на останньому місці в рейтингу НАТО з переозброєння – попереду лише Ісландії, яка не має армії. Широко шанований міністр оборони Джон Гілі минулого місяця подав у відставку на знак протесту проти хронічного зволікання з військовими видатками. Бернем повинен повернути його. Але це лише початок. Недостатньо знайти більше грошей. Потрібно значно ефективніше їх витрачати. Збройні сили Британії потребують і колосальних фінансових вливань, і справді нещадних рішень щодо реформування.

Аби створити необхідну політичну енергію і рішучість, Британія мусить усвідомити масштаби надзвичайної ситуації у сфері національної безпеки. Суміш секретності, евфемізмів, некомпетентності та байдужості призводить до того, що мало хто поза урядом (та й усередині нього) усвідомлює масштаби саботажу, залякування, пропаганди, брудних грошей та іншої агресії нижче порогу відкритої війни.

Показовий приклад – торішня кібератака проти Jaguar Land Rover зі збитками на 2,5 мільярда доларів. "Якби ці збитки були завдані старомодним способом – фізичним нападом, це було б рівнозначно сотням замаскованих злочинців, які з'явилися б у дилерських центрах по всій країні, розбивали скло, нищили комп'ютери і вивозили автомобілі просто з майданчиків", – заявив міністр безпеки. Слова гучні. Проте саме New York Times, а не британська влада, минулого тижня розкрила, що винуватцями є російські хакери.

Попри всі свої економічні й військові слабкості, Британія зберігає вагу у світі. Союзники розуміють, що надалі вона, можливо, робитиме менше. Але якщо новий уряд Бернема навчиться говорити правду – це буде чудовим початком. І великою зміною.