Поки лідери НАТО готуються зібратися в Туреччині, щоб обговорити такі "видатні досягнення", як рекордна кількість самітів за рекордно короткий час, або позмагатися, хто вправніше запобігає перед ультраправими режимами, небо над Україною тим часом щоночі темніє від чергової хвилі російських ударних безпілотників, балістичних і крилатих ракет. Українські заголовки потім звично скаржаться на зруйновані житлові будинки та знищену птахоферму в Запорізькій області, виводячи на перший план саме масштаб ударів по цивільній інфраструктурі.
При цьому чомусь ніхто не згадує, у що насправді цілилися росіяни – бо в Україні цього, звісно, ніхто не знає, чи не так?
І що, влучання по житловому будинку в Києві якимось чином дозволяє угрупованню військ рф "Восток" продовжувати оточення Оріхова?..
...а не некомпетентність президента чи його некомпетентного головнокомандувача, правда?
Так, авжеж, є спокуса нагадати про всі попередження 2023–2024 років: "Заходу", не кажучи вже про саму Україну, давно час поворухнутися, мобілізувати оборонну промисловість і нарощувати виробництво, особливо зенітних керованих ракет. Натомість наші блискучі "експерти" із задоволенням продавлювали будівництво оборонних заводів у країні, яка не може ні захистити ці заводи, ні гарантувати їм електропостачання – бо, знаєте, українська робоча сила дешевша, а це вищі прибутки... Ці ж люди так само майстерно не помічали, як Зеленський спрямовував контракти на власні "улюблені" проєкти далекобійних ударів замість того, щоб завантажити вже наявних виробників, які могли б випускати необхідні зенітні ракети ще кілька років тому.
Але байдуже – бо це так круто, коли влучають по черговому російському нафтопереробному заводу! Це зігріває серця й приносить лайки в телеграмі, інстаграмі... навіть у фейсбуці.
Тим часом на землі: у Степногірську – важкі втрати, а через традиційну одержимість Сирського "подрібненням" бригад Орестопіль перетворився на "сіру зону". За твердженнями самих росіян, угруповання військ рф "Юг" повністю зайняло Костянтинівку. Якщо ні – можна очікувати, що Зеленський змусить Сирського кинути в контратаку черговий "штурмовий полк" – його улюблені "іграшкові" підрозділи, аби спростувати цю заяву. Ніхто вам не скаже, що навіть якщо таку "стандартну" показову контратаку й проведуть, вона потрібна лише для того, щоб Україна встигла завершити евакуацію решти промислових потужностей із Краматорська, адже вся агломерація Слов'янськ–Краматорськ тепер під загрозою переходу під контроль росії. Наприклад, з початку червня "виїхали на захід" Новокраматорський машинобудівний завод (ремонт бронетехніки) і Старокраматорський машинобудівний завод (виробництво стволів для артилерії калібру 155 мм).
Якщо вас не відволікають (набагато) важливіші справи на кшталт чемпіонату світу з футболу – беріть попкорн: літня кампанія вже триває у звичному форматі уповільненої автокатастрофи. Пасажири кричать, але водії надто зайняті – їм-бо потрібно організувати черговий саміт.
Передаю слово Дональду Гіллу – він оптимістичніший.
Огляд Дона Гілла
Руйнування російської військової машини починається в самій росії й хвилями розходиться до лінії фронту. Імперські мрії путіна летять у прірву, і він нічого не може з цим вдіяти.
У червні українські далекобійні дрони вразили 172 цілі в росії – це майже шість цілей на день. Однією з них став критично важливий газопереробний завод. За останні два тижні три нафтопереробні заводи були атаковані настільки, що припинили роботу. За останні півроку кількість українських ударів на відстань понад 150 км (переважно далекобійними й частково середньодальними дронами) зросла на 1150%.
Тривають удари по нафтопереробних заводах, нафтобазах і насосних станціях, що перекачують нафту й пальне. Шкода від кожного удару зростає, як і кількість самих ударів. Україна б'є по різних заводах, доки ті не зупиняють виробництво. Витік документів підтверджує, що збитки для НПЗ є руйнівними. За українськими заявами, 42,7% переробних потужностей росії вибуло з ладу. Хоч би якою була реальна цифра, шкода відчутна для всієї країни. Частину пошкоджень не вдасться усунути місяцями. Потужності скорочуватимуться й далі, ще до того, як буде відремонтовано вже завдані пошкодження. Деякі з цих ушкоджень росія взагалі не може полагодити, перебуваючи під санкціями.
З січня по травень заводи атакували 38 разів – у середньому 7,6 раза на місяць. У травні удару зазнали 18 нафтопереробних і паливно-логістичних об'єктів, а також чотири підприємства оборонної та хімічної промисловості. У червні вісім НПЗ атакували 11 разів, а оборонну промисловість – вісім разів.
Крім того, через удари безпілотників по портовій інфраструктурі різко впав морський експорт нафти.
Через ці атаки уряд росії вже відчуває брак коштів, а дефіцит бюджету зростає. Обговорюється навіть можливість вилучення приватних банківських вкладів на потреби війни. Люди вже знімають готівку рекордними темпами, бо значна частина інтернету заблокована, що ускладнює електронні платежі, а автозаправки вимагають готівку на випадок відключення електроенергії. Банки обтяжені величезними боргами, і бізнесу важко отримати кредит навіть під високий відсоток. До того ж фермери не мають грошей на пальне для жнив, що наближаються. Не виключено, що росія перейде від ринкової економіки до державного контролю над виробництвом і розподілом ресурсів. Ціни та офіційні заклики можуть і надалі стримувати відпустки та пов'язані з ними витрати пального.
Знищення вантажівок, об'їзди й використання другорядних доріг сповільнюють постачання для російських військ на фронті, але проблеми з постачанням є й усередині самої росії. Вантажівки перевозять сировину й товари по всій країні. Бак на 200 літрів дозволяє проїхати 300–500 км залежно від обставин, після чого потрібна заправка. Тепер водії стоять у довгих чергах за пальним. Замість 1200 км на день вони долають лише 400 км. Із часом виробництво й закупівлі сповільнюватимуться, що тиснутиме на економіку, робочі місця, відсоткові ставки й навіть на елементарне виживання. Коли курс рубля впаде, імпортувати товари стане ще важче. А з подальшим руйнуванням НПЗ ці проблеми лише загострюватимуться.
До лиха додається те, що дальність ударів дронів зростає. Вже атаковано кожен нафтопереробний завод на захід від Уралу. Дрони помічали над Омськом – за 2500 км від України. Омський завод, найбільший у росії, ще не атакований, але це, ймовірно, невдовзі зміниться (насправді Україна якраз атакувала цей завод днями – iPress). Наразі Омськ – єдиний завод, що працює на повну потужність.
Найвища точка Уралу – менше ніж 1900 метрів, а гори одразу на захід від Омська сягають приблизно 1000-1300 метрів, тож проблема тут – дальність польоту, а не висота гір.
Зростання кількості ударів дронів пояснюється як збільшенням запусків з боку України, так і масовим знищенням засобів ППО. Втрати російської протиповітряної оборони продовжують зростати. У червні росія втратила 31 елемент ППО, а за весь 2026 рік – 194, тобто більше одного на день. Темп зростає: за весь 2025 рік було уражено лише 276 елементів ППО.
росія намагається запустити супутники й створити власний аналог Starlink. Це дало б їй такі самі можливості для керованих оператором середньо- й далекобійних ударів, як в України, і завдало б шкоди українській логістиці, тому Україна атакує центри керування цими супутниками. Вже уражено чотири такі центри на захід від Уралу, один із яких розташований за 180 км на схід від Москви, решта – у ретельно прикритій Московській області. Два інші центри керування супутниками розташовані в Сибіру та на тихоокеанському узбережжі й не можуть керувати низькоорбітальними супутниками над Україною.
Середньодальні дрони й далі виснажують російські вантажні перевезення. Якщо у квітні–травні втрати становили 6000 машин, то у травні вони зросли до понад 8000, а в червні – вже понад 12 000. росія й далі намагається посилити оборону: РЕБ, мобільні кулеметні розрахунки, дрони-перехоплювачі. Поки що цих заходів явно недостатньо, щоб зупинити середньодальні удари, навіть якщо частину дронів і збивають. Україна також продовжує руйнувати автомобільні та залізничні мости на окупованих територіях, змушуючи логістику йти через об'їзди, що знижує темп постачання.
На головних дорогах стало менше вантажівок, але з подальшим руйнуванням мостів маршрутів залишатиметься дедалі менше, а щільність вантажівок на тих, що залишилися, зростатиме. Знищення залізничних мостів особливо важливе, адже залізниця – набагато ефективніший спосіб перевезення вантажів. Якщо залізничний рух скоротиться, це зменшить темп постачання й змусить перевозити більше вантажів довшими маршрутами, що витрачатиме дедалі менші запаси пального росії.
З лютого Україна використовує дрони з мережевим (mesh) зв'язком, які розширили дальність зв'язку й допомогли долати РЕБ. Щойно замовлено ще 150 000 таких дронів, частина з яких буде середньодальними ударними. На одній із ділянок фронту російській піхоті доводиться йти пішки 30 км до передової – це може забрати кілька тижнів.
Зрештою, саме на лінії фронту вирішиться результат війни, якщо росія не капітулює раніше. Удари авіації та дронів створюють умови для успішних наземних операцій.
На фронті одну ціль уражають кожні 52 секунди, а один російський військовий гине кожні чотири хвилини. За перші п'ять місяців цього року Україна отримала більше дронів, ніж за весь 2025 рік. Внаслідок цього чисельність російських штурмових груп скоротилася до 1–2 осіб.
Через удари дронів кількість ділянок, де росія веде наступальні дії по всій Україні, скоротилася з 13 до 7, причому лише чотири з них – суттєві. Кількість реальних російських атак зменшилася на третину. Співвідношення випущених артилерійських снарядів між Україною та росією покращилося з 1:2,5 до 1:1,7 завдяки ударам по логістиці, і ця динаміка й далі рухатиметься на користь України.
Війна не закінчена. Стратегічна ініціатива належить Україні, і їй потрібно й надалі діяти якомога ефективніше, щоб підірвати здатність росії воювати і зберегти якомога більше українських життів.
російська ракетно-дронова кампанія
Клеман Молін щомісяця перераховує кожну нову вирву від бомби. У червні їх було 8284, з яких 49% геолоковано. За його критерієм, влучання вважається точним, якщо бомба влучила в будинок, лісосмугу чи ліс. Тобто якщо бомба впала за 50 метрів від узлісся – це промах, але якщо вона теоретично промахнулася повз ціль у лісі на 300 метрів, проте все одно влучила в іншу частину того самого лісу – це зараховують як влучання.
Ліси біля Ізюма (Лиман) і Слов'янська атакували дуже часто, що й підвищує заявлений показник точності. Просто перед Слов'янськом лежить Миколаївка, яку б'ють особливо сильно – у місті промахнутися теж непросто. Показник точності в районі Покровська й Великомихайлівки нижчий, бо більшість бомб цілять по лісосмугах, і легше зарахувати вирву у відкритому полі як промах. У районах Гуляйполя та Запоріжжя росія теж б'є по лісосмугах, але точність там значно вища – тому що в України обмежена кількість глушників "Ліма Квант", і їх використовують передусім для захисту міст та інших ділянок фронту.
У 2025 році точність коливалася в межах 10–30%, тож показник 40% для нелісистої місцевості – це, за будь-якими мірками, покращення для росії.
Показник "точності" зовсім не означає, що українські військові справді перебували там, куди впала бомба: росіяни й самі лише здогадуються, де саме розташовані українці. Бомбардування завжди завдають шкоди, але тривога українських військових зараз значно менша, ніж тоді, коли росія лише почала застосовувати керовані авіабомби 2023 року, а в України ще не було жодних глушників.
За кількістю ударів лідирує Гуляйполе, далі йде об'єднана ділянка Покровськ–Кучерів Яр–Костянтинівка. Запоріжжя (Кам'янське) отримало "лише" 123 доволі точні бомби.На цьому зображенні авіаудари червня позначено червоним, а попередніх місяців – білим. Білі точки розташовані ближче до лінії фронту лише тому, що сама лінія фронту посунулася. Авіаудари здебільшого спрямовані на знищення української логістики, артилерійських позицій і пунктів запуску дронів, тож рідко б'ють безпосередньо по передових позиціях, де щільність української піхоти низька, а самі бійці намагаються лишатися непоміченими. Найбільша відстань між авіаударом і лінією фронту сягає близько 40 км, більшість – у межах 10–20 км.
Кількість скинутих бомб у 2026 році зросла.
Ось окремо удари за червень. Щільність бомбардувань показує, куди саме спрямована увага росії. У районі Лимана та Зеленого Гаю росія, вочевидь, сподівається таким чином ускладнити Україні (контр)наступ.
Коментар Тома Купера
Аналіз безпілотникової кампанії справді додає оптимізму, якщо, звісно, комусь до вподоби видовище наддержави, яка сама заганяє себе в логістичну кризу. Статистика вражає: зростання далекобійних ударів на 1150% за півроку – це не тактичний маневр, а операційна еволюція, до протидії якій вище російське командування виявляється абсолютно не готовим. Удари по нафтопереробних заводах особливо болючі – вони б'ють саме по пальному, потрібному для руху танків і вантажівок, які й далі перемелюють українську лінію фронту.
Водночас у цій картині відчувається помітний присмак передчасного тріумфу, і тут варто бути обережним. Економічний біль росії безсумнівний – дефіцит пального, слабкий рубль, панічні розмови про вилучення приватних активів на потреби війни, але вважати, що ці чинники неминуче призведуть до негайного колапсу, означає ігнорувати радянську спадщину – здатність терпіти злидні заради держави.
Тим паче, що будь-хто, хто не заплющує очі на одержимість путіна "відновленням СРСР", розуміє: командна економіка для москви – не ознака поразки, а повернення до звичного для неї стану. А росіяни напрочуд вправні у "стражданні" – бо напрочуд вправні в ролі жертви (по суті, майже так само вправні в цьому, як ізраїльтяни).
Загальна стратегічна картина – росія, яку душать логістичні ланцюги, що скоротилися з 1200 до 400 км на день, – найпереконливіший аргумент автора. Якщо це справді так, то результатом на фронті стане не миттєва перемога, а повільне, виснажливе розкладання боєздатності й стійкості. Це війна дюймів, яку ведуть у нафтосховищах і банківських установах не менше, ніж в окопах. Варто уважно стежити за Омським НПЗ: якщо він упаде, "смертельна спіраль", про яку пише автор, справді може набрати обертів. Але поки цього не сталося, йдеться лише про серйозне навантаження на російські воєнні зусилля.
На жаль, це не нокаутуючий удар.
Втрати росії у засобах ППО – жорсткі й дедалі стрімкіші: у 2026 році вона втрачає більше одного елемента ППО на день – значно швидше, ніж торік. Логістичні втрати ще вражаючіші: у самому лише червні втрачено понад 12 000 вантажівок.
Відповідно, дронова стратегія Зеленського, схоже, переросла зі звичайного виснаження ворога в справжню летальну блокаду. Атакуючи центри керування супутниками на захід від Уралу та безперервно б'ючи по автомобільних і залізничних мостах на окупованих територіях, українські сили розтягують російські лінії постачання до межі. Впровадження дронів із мережевим зв'язком у лютому додатково послабило можливості російського РЕБ, перетворивши те, що мало стати технологічною протидією, на невдалий засіб захисту.
І все ж, попри всі ці тактичні успіхи, лінія фронту й далі рухається лише в один бік – на захід. російській піхоті доводиться долати 30 км пішки до передової, а наступальні дії скоротилися на третину, але вона все одно просувається – метр за кривавим метром. Співвідношення артилерії покращилося, але це не зупинило виснажливого перемелювання. Дрони, можливо, й знекровлюють російську логістику, але той відомий "свербіж у мізинці" підказує: "кровоточити" – це ще не "зупинитися". Якщо росіяни й далі просуваються, отже, економічні та логістичні втрати – це ціна, яку вони готові платити, хоч би що їхні пропагандисти постили у вигляді "панічних відео" в соцмережах. Питання залишається: чи встигне Україна демонтувати цю машину швидше, ніж вона сама буде перемелена нею?
Дані щодо російських ударів керованими авіабомбами (UMPK) дають цікаву, хоч і доволі похмуру картину російської кампанії з планувальними бомбами, хоча методологія підрахунку "точності" вимагає неабиякої поблажливості. Зарахування будь-якого удару в лісовій місцевості як "влучання" – незалежно від того, чи справді він влучив у конкретну ціль, окоп чи пункт постачання, – неминуче завищує показник успішності. За такою логікою суцільне бомбардування лісового масиву перетворюється на "тактичний тріумф", хоча насправді це просто статистична неминучість влучити бодай у щось. І за такої логіки ЗСУ давно мали б зазнати нищівних втрат.
На щастя, цього не сталося.
Втім, тенденція незаперечна: у 2026 році знову зросла сама кількість ударів. Фокус на логістичних вузлах та артилерійських позиціях, а не на самій передовій – це стандартна російська доктрина: бити по тилах, аби притупити вістря удару, але це й показує суттєве обмеження. Якщо більшість ударів припадає на смугу 10–20 км за лінією фронту, це свідчить або про брак розвідданих у реальному часі про передові позиції, або про свідомий вибір бити по спроможності України перекидати підкріплення, а не атакувати безпосередньо в окопах.
Згадка про глушники "Ліма Квант" також показова. Якщо їхня наявність біля Запоріжжя корелює з вищою російською точністю – очевидно тому, що Україна розгортає їх переважно деінде, – це виявляє (ще один) дефіцит ресурсів. До того ж росіяни, вочевидь, адаптуються, а можливості для розгортання РЕБ скінченні. Тривога українських військових, можливо, і зменшилася порівняно з 2023 роком, але з огляду на зростання кількості бомб і "покращення" точності завдяки таким широким критеріям підрахунку будь-яка самозаспокоєність видається небезпечною розкішшю. Звісно, не мені судити, але особисто я не хотів би опинитися десь поблизу того місця, куди падають ці керовані бомби.
Зрештою, ця війна ще далека від "вирішальної перемоги", і поки незрозуміло, чи справді дійшла вона до стану "патової ситуації", про який, як не парадоксально, багато хто на "Заході" заявляв ще кілька років тому. Повітряно-космічні сили росії (ВКС) і надалі контролюють повітря вздовж лінії фронту та в тилу за нею (згадаймо збиття українського МіГ-29 тиждень тому – спершу ракетою Р-37М із Су-35С, імовірно за підтримки бортових радарів Су-57), і продовжують бомбити практично безкарно; проте брак точності заважає завдати нокаутуючого удару. При цьому невпинний російський наступ на землі триває практично незалежно від того, влучають ці керовані бомби в цілі чи ні, а отже, самого лише обсягу вогню виявляється достатньо, щоб тиснути на українські позиції, навіть коли точність лишається сумнівною. Тим часом дедалі гучніші розмови про ширшу мобілізацію в росії, що подається як "реакція на українські далекобійні удари", свідчать про віру в те, що коли поставити чмобіків "у сто метрів заввишки" вздовж усього кордону й лінії фронту, це якимось чином зупинить безпілотники й ракети, що летять назустріч. Стратегія настільки ж відчайдушна, наскільки й сумнівна з військової точки зору, "поки не доведено протилежне".
...і, як не іронічно, те саме стосується й ефекту від української кампанії далекобійних ударів углиб росії.
