Україна вже проходила це.
Нам уже показували молодого, сучасного, прозахідного управлінця, оголошували його чи не єдиною чесною людиною серед корумпованих чиновників, вимагали негайно віддати йому Міністерство оборони, а будь-які сумніви представляли мало не змовою старої системи.
Його не перевіряли — його освячували.
Не аналізували спроможність — гарантували її власною репутацією.
Не вимагали результатів — наперед видавали суспільству сертифікат доброчесності.
Тоді його звали Рустем Умєров.
Памятаєте такого?
У серпні 2023 року Центр протидії корупції ще до початку роботи Умєрова в Міністерстві оборони публічно заявив, що його призначення стане, «мабуть, найкращим рішенням президента».
Це було не обережне схвалення кандидата і не кредит довіри з чіткими умовами.
Це була політична рекомендація найвищого рівня, видана організацією, яка мала б контролювати владу, а не призначати їй «правильних» міністрів.
Минуло менш як три роки — і Віталій Шабунін визнав, що підтримка Умєрова стала найбільшою помилкою ЦПК за всю історію організації. За його власною оцінкою, Умєров продемонстрував повну неспроможність на посаді міністра оборони. Жодні виправдання, сказав Шабунін, цю помилку не перекривають.
Здавалося б, після такого публічного краху мала відбутися бодай мінімальна інтелектуальна ревізія. Центр, який називає себе антикорупційним, мав би зробити висновок:
Не можна підміняти інституції особистою довірою.
Не можна гарантувати державі доброчесність людини, якою ти не керуєш і дії якої не здатен контролювати.
Не можна перетворювати громадську організацію на кадрове агентство при найвищих органах влади.
Не можна вимагати від країни повірити у міністра лише тому, що його рекомендує Віталій Шабунін.
Але жодного уроку не засвоєно. Змінили лише прізвище.
Тепер нам подають Михайла Федорова.
Знову є молодий реформатор.
Знову є образ ворога «старої системи».
Знову антикорупційні активісти пояснюють, що його прибрали не через управлінські прорахунки, політичні конфлікти чи боротьбу за вплив, а тому, що він нібито заважав красти.
Знову конкретного посадовця перетворюють на моральну протилежність усій державній машині:
Там — корупціонери, генерали, Банкова, тіньові ділки.
Тут — один чесний міністр, який прийшов рятувати армію.
Шабунін уже фактично сформулював офіційну легенду:
Федоров боровся з корупційними потоками в оборонних закупівлях, і саме це стало однією з причин його звільнення. Паралельно він публічно міркує, як Зеленський міг би «красиво повернути» Федорова до Міністерства оборони.
Це вже не незалежний антикорупційний контроль.
Це відкрите політичне лобіювання конкретної людини на конкретну державну посаду.
«Наші гроші» додають до цього економічне обґрунтування. За Федорова одна із закупівель 155-міліметрових снарядів справді відбулася через конкурентнішу процедуру, яка, за оприлюдненими даними, дозволила знизити ціну майже на 20% порівняно з попередніми поставками та зекономити 16% від початкової суми. Юрій Ніколов назвав це «рекордом команди Михайла Федорова». В іншому матеріалі зміни Федорова в закупівлях дронів були представлені як демонтаж «генеральської схеми».
І це може бути справді добрим результатом. Але добрий результат конкретного тендера — не індульгенція на всю політичну біографію. Зниження ціни конкретної партії снарядів доводить лише те, що конкретну партію снарядів закупили дешевше. Воно не доводить автоматично, що міністр бездоганний, його оточення бездоганне, усі пов’язані з ним проєкти бездоганні, а кожен критик працює на корупціонерів, генералів чи Кремль. Чомусь окремий успішний кейс розтягують до масштабу морального сертифіката. Процедурний результат перетворюють на доказ особистої чесності.
Економію на одному контракті — на виправдання політичної канонізації.
Так само було з Умєровим.
Його результати у Фонді державного майна подавали як достатню підставу вважати, що він автоматично впорається з Міністерством оборони. Ніхто не хотів чути, що керування окремим цивільним відомством і керування оборонною системою країни під час екзистенційної війни — це різні професії, різні масштаби і різні рівні відповідальності.
Умєрова продавали як «правильну людину», яка самим фактом своєї присутності нібито реформує систему.
Сьогодні те саме роблять із Федоровим.
Тільки замість Фонду держмайна нам показують «Дію», цифровізацію, Brave1, дрони, застосунки, презентації, KPI та швидкі управлінські рішення.
Це сучасно, фотогенічно і прекрасно продається західним партнерам.
Але Міністерство оборони — не стартап і не технологічна конференція.
Це мобілізація, озброєння, логістика, військова медицина, ремонт, тил, фортифікації, стандартизація, взаємодія з Генеральним штабом, міжнародні контракти, кадрова політика та відповідальність за сотні мільярдів гривень і сотні тисяч людських життів.
Нам кажуть: Федоров конфліктував із системою — значить він чесний.
Його звільнили — значить він заважав красти.
Проти нього працювали телеграм-канали — значить зміст усієї критики неправдивий.
Його не любили генерали — значить він був ефективним міністром.
За нього вийшли активісти — значить суспільство вимагає його повернення.
Але ж це примітивна бінарна конструкція, в якій не допускається очевидний третій варіант:
Федоров міг справді перекривати частину чужих схем, одночасно мати власні політичні інтереси, допускати управлінські помилки, не контролювати окремі напрями та нести політичну відповідальність за проблеми у проєктах, публічним обличчям яких він був.
Конфлікт із корумпованими людьми не робить людину автоматично некорумпованою.
Боротьба з одним кланом не виключає формування іншого центру впливу.
А протистояння зі старою системою не гарантує, що нова система буде кращою.
Особливо непристойно поспішною ця канонізація виглядає на тлі історії «Армії дронів».
30 жовтня 2024 року журналісти hromadske Євгеній Шульгат і Ярослава Вольвач оприлюднили розслідування про закупівлі дронів Autel через Держспецзв’язку. За їхніми підрахунками, сума можливого завищення сягнула 593 мільйонів гривень. У матеріалі прямо ставилося питання про політичну відповідальність Федорова як одного з головних публічних авторів і промоутерів «Армії дронів».
Через рік НАБУ і САП повідомили про масштабну оборудку посадовців Держспецзв’язку та приватних компаній на закупівлях безпілотників. За даними слідства, на закупівлях Mavic та Autel держава втратила понад 90 мільйонів гривень. Це не тотожне всім епізодам, описаним журналістами, і не доводить особистої причетності Федорова. Але це підтверджує головне: питання про завищені ціни та корупційні ризики навколо закупівель дронів не були вигадкою ботів чи ворогів цифровізації.
І саме журналіста Шульгата 27 липня 2026 року поліція цілеспрямовано зняла з таксі, закувала в кайданки та доставила до ТЦК під приводом нібито порушень військового обліку, яких редакція за наявними документами не бачить. Це сталося після попереднього задокументованого епізоду 2024 року, коли представники ТЦК адресно прийшли до нього після розслідування про майно керівника департаменту кібербезпеки СБУ Іллі Вітюка.
Будь-яка незалежна антикорупційна спільнота мала б зараз не оголошувати Федорова святим, а вимагати одночасно двох речей:
1. Незалежного розслідування затримання журналіста.
2. Повного аудиту всіх закупівельних і управлінських контурів, політично пов’язаних із «Армією дронів».
Так було з Умєровим.
Його спочатку оголосили найкращим рішенням президента, потім роками пояснювали його проблеми опором старої системи, а зрештою сам Шабунін визнав підтримку Умєрова найбільшою помилкою ЦПК.
Помилка в Міністерстві оборони вимірюється не репутаційними втратами громадської організації. Вона вимірюється непоставленими боєприпасами, зірваними контрактами, дезорганізованими структурами, втраченими місяцями і життями людей.
Тепер нам пропонують повторити експеримент.
Федоров уже заявив, що не погодиться на жодну іншу державну посаду, крім міністра оборони. Навколо його повернення проводяться акції, медіа обговорюють сценарії реваншу, а його прихильники формують образ незамінного керівника, без якого нібито зупиняться реформи.
Але незамінний міністр вже - ознака не реформи, а культу.
Якщо система тримається на одній людині, то системи немає. Є персональний режим управління, захищений медіа, активістами та моральними авторитетами, які самі призначили себе арбітрами доброчесності.
