Високі степові трави тихо шелестіли під копитами коней, а вечірній захід сонця фарбував дике поле у золотаво-багряні кольори. Попереду пролягав довгий шлях на Січ.
— Чуєш, побратиме, — козак Олекса трохи натягнув поводи й поправував важку шаблю при боці. — Ти звик, що у степу панують чоловічі закони та воєнна звитяга. Але на нашій землі є звичаї, які дивують навіть досвідчених чужинців. Заморські інженери, які приїздять будувати наші фортеці, дивом дивуються, коли бачать, що українська дівчина може сама прийти у хату до парубка й закликати його до шлюбу, а той не має права їй відмовити.
Французький інженер і картограф Гійом Левассер де Боплан, який прожив в Україні понад сімнадцять років у 1630–1640-х роках, залишив у своїй книзі «Опис України» детальний спогад про цей унікальний звичай. За його спостереженнями, на відміну від багатьох європейських народів, де вибір нареченої залишався виключно за чоловіком або його родиною, в Україні дівчина мала повне право сама обирати собі чоловіка й першою проходити завітати із сватанням.
Коли дівчині припадав до серця певний парубок, вона чекала моменту, коли той перебував удома, і проходила до хати його батьків. Зайшовши всередину, вона сідала на лаву біля печі — що за звичаєм символізувало намір стати господинею в цій оселі, — і при батьках хлопця виголошувала промову. Вона відверто зізнавалася у своїх почуттях, хвалила його працьовитість та доброту і закликала узяти її за дружину.
Батьки й сам парубок опинялися у надзвичайно делікатному становищі. Відмовити дівчині вважалося не просто неповагою, а важким гріхом та навлеченням сорому на увесь рід. Суспільний звичай і моральний код тогочасного українського села зобов'язували хлопця та його родину пристати на пропозицію, якщо тільки дівчина не мала вкрай поганої слави. Боплан зазначав, що відмова могла накликати гнів усієї громади, а тому такі сватання майже завжди завершувалися згодою, весіллям та благословенням.
Олекса пустив коня дрібною риссю, вдивляючись у сутінки степового горизонту:
— Запом'ятай, побратиме: сила нашого народу тримається не лише на козацькому гарматній поросі, а й на глибокій повазі до жінки. Якщо дівчина мала сміливість сама обрати свою долю й прийти до оселі — чоловік мусив бути гідним такого вибору й тримати слово до кінця.
