Спочатку я довго не міг зрозуміти, чому так багато людей почали читати мій Substack. Здавалося, серед усіх газет і медіа він мав би зацікавити лише людей з нішевими інтересами – логістикою, військовими технологіями, серйозною військовою історією тощо. Проте згодом я виявив дещо не надто обнадійливе: рівень журналістики про війну й політику в більшості медіа часом буває неймовірно низьким. Система, схоже, часто не працює: наративи, навіяні Білим домом і не підкріплені фактами, подають як реальні події, ретельну перевірку підміняють стадною поведінкою.
Остання хвиля публікацій у багатьох провідних медіа про те, що Трамп нібито вирішив повернутися до підтримки України і напевне погодився дати їй ліцензію на виробництво перехоплювачів Patriot або й цілих комплексів – якнайкраще показала, як працює цей механізм. Білий дім і прихильники MAGA, які підтримують Україну (а насправді постійно зраджують українців), мали політично вигідні причини поширити цей наратив. Вони запустили його в обіг, а преса підхопила. У результаті брехливий наратив швидко й широко розійшовся і навіть став загальноприйнятою думкою, хоча був неправдивим.
Білий дім міг використовувати пресу для поширення таких історій, бо зрозумів, наскільки слабкою й піддатливою є значна частина медіа. За останні кілька років я добре зрозумів – і це був неприємний досвід, – як працює значна частина медіа й аналітичних центрів. В обох середовищах головне – не точність чи правдивість, а доступ до влади та репутація "розумного". Доступ і уявний інтелект – зазвичай набагато більший за реальний – є валютою цих світів.
Щоб зберегти доступ, деякі журналісти й коментатори знову й знову озвучують саме те, чого хоче Білий дім, навіть після того, як його наратив уже багато разів виявлявся нісенітницею. Чимало аналітичних центрів не зацікавлені навіть у спробі неупередженого чи ретельного дослідження. Натомість вони намагаються справити враження на донорів і зберегти доступ, тому публікують мотлох, щоб догодити владі й підтримати уявлення про власну життєздатність, якої в більшості випадків у них немає. Тому значна частина продукції аналітичних центрів має сміховинну якість і покликана демонструвати доступ і підтримку, а не аналізувати проблему чи політику.
Інакше кажучи, така продукція часто буває слабкою, поверховою, а подекуди й оманливою. За останні кілька тижнів ми спостерігали це повною мірою. І це завдає шкоди. Минулого тижня я показав, як віра в наратив про те, що Трамп нібито змінив думку й вирішив допомогти Україні, зашкодила їй і допомогла путіну бомбардувати українські міста. Цього тижня я вирішив пояснити, як відбувається така афера і як вона набуває такого широкого розголосу.
"Що, я маю хвилюватися?". Трамп із самого початку знав, наскільки Україна залежить від Patriot
Дональд Трамп із перших днів свого другого президентського терміну знав, що Україна відчайдушно потребує перехоплювачів Patriot. Він знав це настільки добре, що використовував цю інформацію, аби вихвалятися власною владою і принижувати українців як прохачів. Пам'ятайте: йому подобається все, що дає йому змогу здаватися могутнім, а усвідомлення того, що під російськими обстрілами українці відчайдушно просять перехоплювачі Patriot, саме й тішить його.
Як я можу це стверджувати? Він сам доклав чимало зусиль, щоб розповісти про це всьому світу – не тому, що це якось допомагало йому політично, а просто тому, що міг Почнімо з прикладів із самого початку його другого терміну.
Приклади того, що Трамп знав про відчайдушну потребу України в Patriot.
14 квітня 2025 року, Овальний кабінет. Перед зустріччю з президентом Сальвадору Букеле Трампа запитали, чи говорив він із Зеленським про його пропозицію придбати додаткові батареї Patriot. Трамп відповів:
О, не знаю. Він завжди намагається придбати ракети. Знаєте? Він проти... Послухайте, коли починаєте війну, треба бути впевненими, що зможете її виграти, правда?
Далі він продовжив ображати Україну, заявивши, що не можна починати війну проти країни, яка у двадцять разів більша за вашу, а потім сподіватися, що вам дадуть кілька ракет, – натякаючи, ніби саме Україна розпочала війну.
25 червня 2025 року, пресконференція на саміті НАТО. Це найяскравіше визнання Трампа, що він знає про відчайдушну потребу України в Patriot. Важливо, що це було саме розгорнуте пояснення, а не проста відповідь "так" чи "ні". Українська журналістка, чоловік якої служив в українській армії, запитала його про постачання Patriot. Трамп відповів:
Добре. Тож дозвольте мені просто сказати: вони справді хочуть отримати протиракетні ракети. Гаразд. Як вони їх називають – Patriot. І ми подивимося, чи зможемо надати їм кілька таких. Їх дуже важко дістати. Вони потрібні й нам. Ми постачали їх Ізраїлю, і вони дуже ефективні – на 100 %. Важко повірити, наскільки вони ефективні. І вони хочуть їх понад усе інше, як ви, мабуть, знаєте.
13 липня 2025 року, авіабаза Ендрюс, штат Меріленд. На запитання, чи справді передасть Україні десять повних комплексів Patriot, як нібито обіцяв, Трамп відповів, що остаточну кількість ще не узгодив, але визнав, що розуміє: Україна потребує їх "відчайдушно".
До речі: саме в цей період Трамп публічно демонстрував удаване роздратування путіним і погрожував "жорсткішими" заходами проти росії – лише для того, щоб через кілька тижнів влаштувати путіну "червону доріжку" на Алясці.
Інакше кажучи, Трамп чудово знає, наскільки критично Україна потребує Patriot, і свідомо використовує цю залежність як важіль впливу, отримуючи від цього неабияке задоволення.
Однак у 2025 і 2026 роках США регулярно сповільнюють і навіть зупиняють постачання обіцяних Україні перехоплювачів Patriot. Ось кілька прикладів.
Березень 2025 року – повне призупинення допомоги.
Після влаштованої Зеленському засідки в Овальному кабінеті адміністрація призупинила всю допомогу Україні, зокрема постачання Patriot, які вже перебували в дорозі або в Польщі, – доки українські керівники не продемонструють більше "вдячності". Представник Білого дому пояснив, що допомогу "призупиняють і перевіряють, аби переконатися, що вона сприяє врегулюванню". Одночасно США припинили обмін розвідданими.
Липень 2025 року – зупинка допомоги з боку Пентагону. Десятки перехоплювачів Patriot (а також тисячі снарядів калібру 155 мм, понад сотня ракет Hellfire, понад 250 ракет GMLRS, а також ракети Stinger та AIM і гранатомети) затримали на шляху до України. Зверніть увагу на час: це сталося безпосередньо перед тим, як Трамп доклав чималих зусиль, аби наголосити, наскільки добре він знає про потребу України в Patriot.
Такі ігри адміністрації в кота й мишу, через які вона мучила Україну невизначеністю щодо Patriot, тривали весь рік. Потім спалахнула війна Трампа з Іраном, і постачання перехоплювачів Patriot практично зупинилося. За словами Зеленського, упродовж усього 2026 року темпи їх постачання Україні становили лише третину від і без того скороченого рівня 2025 року.
Хронологія важлива саме тому, що показує: дефіцит перехоплювачів Patriot був відомий адміністрації із самого початку, неодноразово використовувався на шкоду Україні і зрештою призвів до того, що вона отримала значно менше таких перехоплювачів, ніж їй обіцяли.
Трамп обіцяє ліцензію на Patriot як частину афери
Місяць тому, 9 липня, Трамп несподівано для багатьох пообіцяв Зеленському надати Україні ліцензію на власне виробництво перехоплювачів Patriot (або й цілих комплексів). Це була ключова частина афери – і саме афера, а не реальний намір.
По-перше, до цього кроку взагалі не готувалися: залучені оборонні компанії навіть не були поінформовані заздалегідь і не мали змоги підготуватися. Інакше кажучи, обіцянка не мала реального змісту – це був тактичний хід.
По-друге, Трамп відчував тиск, бо всі його хвастощі про могутність росії та її здатність розгромити Україну мали дедалі безглуздіший вигляд на тлі українських ударів у відповідь.
По-третє, Трамп у той момент не хотів давати Україні перехоплювачі Patriot, бо знав, що вони у неї практично закінчилися, – це давало путіну змогу безкарно бомбардувати Україну. Тож він міг поманити її ідеєю ліцензії й так не дати перехоплювачів, яких вона потребувала негайно.
Інакше кажучи, це була порожня обіцянка без жодного реального наповнення, головним ефектом якої стало суттєве відтермінування будь-якої допомоги Україні. Це був політичний хід в інтересах Трампа, який фактично зіграв на руку путіну, створюючи водночас видимість американської підтримки Києва. Це була афера.
ЗМІ шаленіють від думки, що Трамп тепер на боці України
Огляд публікацій про Трампа й Україну з 9 липня до кількох днів тому показує, яку реальну політичну вигоду він отримав від цієї афери. Хоча Трамп не мав наміру дозволити Україні виробляти Patriot, анонімні джерела в Білому домі, як завжди, подавали цей крок як частину його "повороту" до України, як ознаку того, що він був "вражений" українськими успіхами чи навіть у найгаласливішій версії – нарешті настільки розчарувався в путіні, що був готовий зашкодити росії. До речі, це був уже приблизно четвертий раз, коли Трамп "нарешті" настільки розчарувався в путіні. Ці матеріали з'явилися майже в усіх провідних медіа і були настільки вражаюче схожими за тональністю та змістом, що неможливо було не помітити, як саме просували певний наратив.
Саме це я маю на увазі, коли кажу, що цинічно ставлюся до рівня журналістських матеріалів. Це просто папуже повторення тез, а не ретельний аналіз.
На щастя для своєї репутації, New York Times використала ті самі формулювання, але принаймні подала "потепління" як запитання, а не як беззаперечний факт.
Загалом схема на той момент спрацювала бездоганно.
Кульмінація афери: обіцянка ліцензії на Patriot виявляється нісенітницею
Звичайно, все добре колись закінчується – як і всі вдалі афери. 31 липня 2026 року, після останньої хвилі публікацій про те, яким проукраїнським нібито ставав Трамп, він повністю вибив ґрунт з-під ніг України: публічно почав сумніватися, чи взагалі дасть їй обіцяну ліцензію на Patriot.
Більше того, з'ясувалося, що саме в момент найгучніших заяв про його прихильність до Києва Трамп відхилив термінове прохання Зеленського про перехоплювачі попри те, що запаси України на той момент були фактично вичерпані.
Отже, Україна не лише не отримала обіцяної ліцензії – її ще й продовжували тримати в невизначеності щодо нових постачань ракет. Це залишило українців у відчайдушному становищі, бо вони справді беззахисні перед російськими балістичними ракетами. Зеленському тепер доводиться представляти як "успіх" перспективу згодом отримати лише невелику кількість нових перехоплювачів, можливо, лише з раніше погоджених пакетів PURL (Prioritised Ukraine Requirements List – механізм, через який союзники й партнери НАТО фінансують закупівлю критично важливого американського озброєння для України – iPress).
Зеленського обдурили.
Висновок
Сила афери Трампа в тому, що люди хочуть у неї вірити, а безхребетна преса, готова некритично поширювати історії Білого дому, лише посилює цей ефект. Так, українці справді повірили в "потепління" Трампа до них – не лише тому, що хотіли цього (а вони хотіли), а й тому, що американська преса постійно їм про це казала. За всіма цими публікаціями про нібито перехід Трампа на бік України не стояло нічого, крім порожніх слів і мрій – та відчайдушного бажання журналістів зберегти доступ до вашингтонських джерел.
Афера спрацювала бездоганно – хоча вона не завдала б такої шкоди, якби преса була готова кидати виклик наративам Білого дому й нагадувати, що Трамп неодноразово діяв в інтересах путіна.
Перебільшена реакція преси: Україна не перейшла від перемоги до поразки
Розбір афери вийшов довгим (а я доволі серйозно занедужав), тож цього разу додам лише одну коротку тему. Пізніше цього тижня вийде матеріал про українську стратегію ударів по стратегічних цілях, зокрема про кампанію проти складів Wildberries, до якої я ставлюся неоднозначно, про що вже писав.
Втім, я хотів би відреагувати ще на одну зміну наративу. Після того як Трамп своїми маневрами фактично залишив Україну беззахисною перед балістичними ракетами, почали лунати твердження, ніби уявлення про те, що Україна перехоплює частину ініціативи у війні, було хибним, а путін нібито повертає ініціативу. Таку позицію, зокрема, висловило видання The Spectator.
Це, звісно, перебільшення. На полі бою базові показники і далі свідчать на користь української стратегії – завдавати росії масштабних втрат особового складу, зберігаючи життя власних військових (і сподіваюся, цей підхід навіть набирає обертів за керівництва генерала Драпатого). Дані це підтверджують. Останнє оновлення ISW щодо російського літнього наступу (уже почався серпень, тож значна частина літа минула) фіксує мізерні територіальні здобутки росії, значно менші за й так скромні темпи 2025 року, тоді як втрати росіян тепер перевищують 40 тисяч осіб на місяць. Саме росія, а не Україна, і далі намагається набрати достатньо військових, аби компенсувати втрати, – тому дедалі частіше обговорюють можливість загальнонаціональної мобілізації в росії.
Українські удари середньої дальності продовжують завдавати відчутної шкоди російській логістиці на окупованих територіях: ЗСУ фактично встановили "вогневий контроль" над трасою, що веде до Криму. Тобто російська армія одночасно зазнає важких втрат і стикається з дедалі гіршою логістичною ситуацією.
У сфері далекобійних ударів Україна, зосереджуючись на НПЗ, і далі може завдавати значної шкоди. Це означає, що надалі росія отримуватиме менше доходів, а це зашкодить її військовій машині.
Так, у найближчі місяці Україна зазнає значних втрат серед цивільного населення й окремих успішних російських стратегічних ударів – частково саме через те, як США фактично обдурили українців. Це беззаперечно. Проте цього літа російська армія й далі зазнає серйозних невдач – і це не зміниться.
Пам'ятайте про це.
