У тогочасних документах також значущий як Лесько Черкашенин чи Олекса Кривий — постає однією з найвиразніших і водночас забутих постатей козацької хуртовини XVII століття. Походив він із сотенного містечка Опішня Полтавського полку, де залишив сім'ю, щоб рушити спочатку на Запорозьку Січ, а згодом — на Дон.
Сама назва «Черкашенин» карбувала його українське козацьке коріння серед донців, а прізвиська «Хромий» та «Кривий» нагадували про важкі битви, у яких він втратив око та отримав роздроблену ногу. Проте каліцтва не зламали військового хисту Олексія: восени 1669 року біля Царицина він зі своїм загоном приєднався до Степана Разіна, став його названим братом і посів чільне місце серед головних керманичів козацько-селянського повстання.
У 1670 році Разін довірив Олексію Хромому надважливу місію — роздмухати полум'я антимосковського виступу на теренах Слобідської України. Рушивши разом із братом Разіна Фролом та власним старшим сином на чолі загону з 200 вершників і 500 козаків на бударах вгору Сіверським Донцем, Олексій розпочав стрімку кампанію.
У жовтні повстанці взяли Маяки завдяки допомозі давніх друзів Олексія — Івана Духоніна та Омеляна Субочева. Того ж місяця за підтримки місцевих мешканців та родини хрещеної Степана Разіна, Мотрони Говорухи, було захоплено Цареборисів, де воєводу Маслова утопили, а саме місто на цілий місяць перетворили на головний осередок розливу повстання.
Далі військо Олексія Хромого рухалося від перемоги до перемоги, користуючись масовою підтримкою слобідського козацтва та міщан. У Балаклії полковник Яків Чернігівець змушений був тікати, а місто відкрило браму повстанцям. 13 жовтня козаки увійшли до потужної фортеці Чугуїв, де захопили артилерію, порох і свинець, відпустивши побитого воєводу Мілкова живим. Вже 16 жовтня до Олексія приєднався Зміївський полк, а сам Зміїв став новою столицею «разінців» на Слобожанщині. Звідти отаман розсилав грамоти до слобідських полковників, підписуючись як керманич від Великого Війська Донського. Під його контролем опинилися Мерефа, Богодухів, а також загін солеварів з Тору на чолі з отаманом П. Івановим.
Слобідські полки та сотні Харківського полку масово переходили під прапори Хромого. Занепокоєний білгородський воєвода князь Григорій Ромодановський намагався за допомогою гетьмана Дем'яна Многогрішного схопити родину отамана в Опішні, сподіваючись на пастку, проте Олексій уникав тенет і готував походи на Полтаву, Конотоп та Колонтаїв.
Лише на початку листопада 1670 року Ромодановський зтягнув основні сили й розпочав наступ на Зміїв та Маяки. 5 листопада відбулася жорстока та вирішальна битва: у запеклому бою проти переважних московських військ Олексій Григорович Хромий загинув, а його повстанська армія зазнала остаточної поразки, залишивши по собі яскравий слід у мілітарній історії України та Дону.
