В Україні відбувається тихе полювання — не на контрабандистів, не на тіньові схеми, а на тих, хто працює по-білому. Митниця, замість бути фільтром контрабанди, перетворилася на податкову гільйотину, яка знищує власного платника податків. Кожен акт перевірки — це не пошук справедливості, а зброя заднього числа: держава приходить до підприємця не з підтримкою, а з рахунком на мільйони, нарахованим за вигаданими кодами УКТЗЕД, які навіть не відповідають реальній природі товару.
Підприємства, що роками чесно платили мита, ПДВ, офіційні зарплати, сьогодні стають об’єктом репресій під соусом “уточнення класифікації”. Насправді це не перевірка — це фіскальна пастка. Заднім числом митниця “знаходить” новий код товару, донараховує десятки мільйонів гривень, блокує рахунки, запускає податкові провадження. Бізнес опиняється перед вибором: або заплатити, або зупинитись.
Декілька тижнів тому я вже писав про початок переслідування митницею нашого підприємства, нарешті, ми отримали акт перевірки митним органом від 29 жовтня на 69 сторінках з донаруваннями до бюджету на мільйони гривень. До теми про економіку та інвест-нянь…
Поки лікарі стоять під рентгеном, ризикуючи життям, щоб урятувати пацієнтів, держава знаходить спосіб поставити податок навіть на їхній захист.
Рентгенозахисний фартух, який має рятувати людину від опромінення, митниця бачить як “текстильний одяг” — бо так зручніше для фіскальної статистики.
Так народжується новий податок — на безпеку, на совість, на довіру.
Країна воює, але головна війна точиться всередині — між тими, хто створює, і тими, хто живе з їхньої праці.
Український бізнес, що тримає економіку у час війни, отримує замість підтримки — акти, донарахування і бюрократичні “наїзди”, оформлені заднім числом.
Архітектори фіскальної диктатури
Ця система має конкретних авторів.
Данило Гетьманцев, голова парламентського Комітету з фінансів, став ідеологом фіскального фундаменталізму, який підміняє контроль каральною дисципліною.
Сергій Звягінцев, виконувач обов’язків голови Державної митної служби, і Сергій Сілюк, начальник Київської митниці, реалізували його політику в полі:
підприємство для них — не партнер, а дійна корова.
Їхня модель: знайти заднім числом будь-яку декларацію, вигадати інший код товару, донарахувати мільйони — і звітувати про “успішну боротьбу з ухиленням”.
Наш кейс: коли держава карає за чесність
Компанія працює з 2013 — український імпортер медичного обладнання, який постачає рентгенозахисний одяг: фартухи, жилети, комірці, накидки для лікарів.
П’ять років компанія працювала відкрито, розмитнюючи товар за кодом 6307 90 98 00 — “інші текстильні вироби, засоби індивідуального захисту”.
Цей код визначався та погоджувався з відділом номенклатури митниці, а всі декларації проходили без зауважень.
І раптом — перевірка за попередні 5 років!!!
Жодного risk-звіту, жодного порушення.
У акті митниця переписала історію: тепер це “одяг із просоченням” із мито вдвічі більшим.
Компанії нарахували мільйони гривень “недоплачених” платежів і запустили процедуру стягнення.
Ми були вимушені звернутися до незалежної лабораторної експертизи, яка проведена після акту, підтвердила очевидне:
виріб має металевий захисний шар, який блокує радіацію; текстильна оболонка — лише носій.
Товар — медичний засіб захисту, а не “побутовий одяг”.
Митниця не просто помилилася — вона свідомо спотворила суть товару, щоб створити фіскальний ефект.
Це не технічна неточність, а інституційна маніпуляція.
Код, який вони придумали, існує лише для того, щоб подвоїти мито і ПДВ, зручно підвищити показники “боротьби з ухиленням” і вибити гроші з легального бізнесу.
Як акт митниці руйнує закон
У цьому акті зібрано все, що не має бути в демократичній державі:
• Порушення Конституції (ст. 19): перевірку проведено без risk-підстав, поза межами повноважень.
• Порушення Митного кодексу (ст. 345, 351): охоплено п’ять років, попри ліміт у 1095 днів; документи витребувано повторно, попри їх наявність у ЄАІС.
• Ігнорування Податкового кодексу (п. 197.1.27): медичні вироби звільнені від ПДВ та мита.
• Зневага до судової практики: Верховний Суд прямо вказує — невірний код без умислу не є злочином.
• Відсутність фінансових доказів: жодної таблиці, жодного підпису під методикою розрахунку , жодного підтвердження нормативної бази розрахунку.
Це не акт перевірки. Це акт державного свавілля, підписаний людьми, які забули, що держава існує не для тиску, а для захисту.
Як “мільйони в акті” вбивають легальну українську компанію, яка з усіх сил намагається не закритися
Удар митниці — не лише юридичний, а економічний і людський.
Після таких актів компанія переходить у режим виживання:
• гроші, які мали йти на зарплати, заморожуються;
• бухгалтерія і юристи тижнями готують відповіді, замість працювати на розвиток;
• керівництво витрачає години на консультації з брокерами та поїздки до ДМС замість виробничих питань ;
• доводиться платити за адвокатів, брокерів, експертів, а попереду ще судові тяжби на місяці!
І в цей момент держава каже: «ми лише виконуємо закон».
Але в реальності — вона знекровлює тих, хто її утримує.
Це не помилка, це стратегія
Усе це — не випадковість і не збій системи. Це її нова сутність.
Сьогодні митниця стала механізмом ретроспективного збору.
Її ефективність вимірюється не якістю сервісу, а сумами донарахувань.
У звітах пишуть про “результати контролю”, а насправді це — бюджет на кістках бізнесу.
Коли компанію ставлять на коліна, страждають не лише власники.
Страждають працівники та їх родини, які не отримують вчасно білі зарплати через відсутність обігових коштів
Страждають лікарні, які недоотримують обладнання.
Страждають партнери, які змушені зупиняти контракти.
Страждає країна, яка втрачає економічну кров — кожну гривню, що мала б працювати.
Це не просто конфлікт про коди. Це — питання довіри між державою і суспільством.
І сьогодні держава цю довіру втратила.
Чому це небезпечно для країни
• Підривається інвестиційна репутація. Жоден партнер не вкладатиме в країну, де правила переписують заднім числом.
• Бізнес тікає. Легальні компанії переходять у “сірі” схеми або переносять діяльність за кордон.
• Економіка втрачає пульс. Гроші не працюють, а воюють — у судах, у скаргах, у відписках.
• Моральна деградація. Коли держава краде в тих, хто її фінансує, вона перестає бути державою — стає апаратом примусу.
Що робити бізнесу?
Мовчання — найгірший союзник.
Кожен, хто отримав подібний акт, повинен:
• публікувати його;
• звертатися до Ради бізнес-омбудсмена, ДМС, Комітету ВРУ;
• готувати судові позови, залучати незалежні експертизи;
• об’єднуватися в єдиний фронт юридичного спротиву.
Бо лише публічність і масовість можуть зупинити бюрократичну машину, яка давно втратила людське обличчя.
Висновки
Коли держава починає воювати не з тінню, а з тими, хто її утримує, це вже не реформа. Це самознищення.
Митниця та податкова під головуванням комітету поборів Гетьманцева, Звягінцева та Сілюка — не органи контролю.
Це — фіскальна корпорація, що годується страхом, а не законом.
Країна, яка карає тих, хто платить, прирікає себе на порожній бюджет і порожню довіру.
Настав час назвати речі своїми іменами: податкова, фіскальна, банківська політики України та ще й під час війни — це державне мародерство, замасковане під боротьбу за наповнення бюджету…
