Здавалося б, чергова російська ІПСО, якби не Буданов, який говорив про необхідність завезення мігрантів.
Крім того ще раніше зелені міністри заявляли про те, що мігрантів треба приваблювати, роздаючи їм громадянство.
Тобто ІПСО була не на порожньому місці.
Ну що в такому випадку повинні були зробити українці у відповідь?
Зрадіти - мовляв, нарешті до нас приїдуть мігранти?
Тішитися, що урізнолманітниться генофонд майбутніх поколінь?
Чи прославляти владу, яка намагається замінити українське населення іноземним?
А може, дякувати Ахметову, який таким чином вирішить проблему нестачі робочої сили на своїх заводах і стане ще багатшим?
Можливо, ви забулися, що у 1944 населення Криму замінили на мігрантів з Росії, в результаті чого Крим став «ісконно русскім» і «вєрнулся в родную гавань».
Чи «ето другоє»?
А Донбас, до якого звозили трудових мігрантів з усіх радянських усюдів, щоб працювали на шахтах? Чим там закінчилося? Окремим донбаським народом? ДНР та ЛНР?
Чи не нащадки мігрантів, завезених замісить виморених голодом українців каламутили воду на Харківщині, на Запоріжжі та Херсонщині?
А як Одеса, від якої до московії тисяча кілометрів, стала «русской», коли там зроду московити не жили?
За рахунок мігрантів.
Просто їх тоді так не називали.
Отже саме мігранти були першопричиною нинішньої московської агресії проти України.
Українці, можливо, і не проводять таких паралелей, але вони підсвідомо відчувають небезпеку навали чужих людей.
І мають рацію.
Бо класти свої життя, захищаючи українську землю, щоб потім віддати її чужинцям - це як мінімум, нелогічно, а насправді - чисте безумство.
Може, частина українців і дурнувата, але не безумна. Інстинкт самозбереження у більшості працює - от і реагує на загрозу.
Так що дуже добре, що ми продемонстрували своє ставлення ще до того, як мігранти почали масово заїздити. Хай знають, що їм тут не раді з усіма можливими наслідками.
Людина затишно почувається вдома, і якщо комусь хочеться затишку, хай там і лишається.
«На чужині не ті люде - тяжко з ними жити!» - попереджав Шевченко. І ці слова треба перекласти усіма мовами та повішати над прикордонними пунктами як попередження.
Але найбільший сум і сміх викликає реакція на скандал з боку наших ідіотиків та блаженних лібералів. «Як так, своїми постами ви ображаєте тих мігрантів, які вивчили мову, адаптувалися та донатять на ЗСУ!»
Ми допускаємо, що такі й справді існують, але їх ніяк не більшість. То заради одного такого ми маємо радіти навалі ще сотні інших, що не поважають нас, не вчать мову і не збираються цього робити?
Так не працює.
Ми повинні поставити будь-якого мігранта в умови, коли він вимушений буде вивчити мову, поважати українців та адаптуватися під їхні, тобто наші правила та вимоги.
Так, безперечно, Ахметову бракує робочих рук - бо саме він привів сюди русскій мір, який убив його працівників. І Ренат Леонідович готовий знищити й решту українців, перетворити їх на біомасу, яка працюватиме на нього. Але чи згодні ми на таку перспективу?
Звісно, обравши у владу моральних ур.одів, злодіїв та дурнів, ми навряд чи можемо вимагати від них розумної та проукраїнської позиції. Однак після закінчення війни на нас чекають вибори, і питання мігрантів буде на них ключовим.
Отже, давайте уявимо собі, що нам і справді треба буде завезти якусь кількість робочих рук з-за кордону. Звісно, тут є місце для дискусій, обґрунтування та альтернатив, але поки це пропустимо. На хвилинку припустимо, що й справді без іноземців ніяк.
То хіба не існує в світі моделей, за якими мігранти не перетворюються на господарів країни, куди мігрували? Хіба обов'язково давати їм громадянство, право вирішувати долю українців та володіти Україною?
Ну от, наприклад, Об'єднані Арабські Емірати, які до війни в Ірані були головним магнітом для мігрантів - як робочих, так і грошових.
Які права там має мігрант?
Жодних.
Він живе, поки працює ну або платить грошима. Після чого їде додому. І це логічно.
Ви ж, викликаючи сантехніка полагодити кран, не селите його у своїй квартирі і не віддаєте за нього свою дочку? Полагодив - дякуємо, до побачення. Так і тут.
Звісно, хтось може вподобати тутешню жінку й одружитися, але після цього в гру вступає звичайна процедура - шлюб, посвідка на проживання і так далі аж до омріяного паспорта.
Звісно, хтось привезе сюди свою дружину і народить тут дітей, але від того вони не повинні ставати українцями. Закінчив роботу - щасливої дороги разом з родиною, будемо листуватися у месенджері.
Чи відкинемо ми таким чином людей, які щиро полюбили Україну і хочуть стати укранцями? Можливо. Але після повернення додому такі люди зможуть приєднатися до місцевої української діаспори і бути українцями разом із ними. Вони практично нічого не втрачають.
От ви кажете, що це фантазії? Що українці не зможуть запровадити такої моделі?
А якщо ми відповімо, що не лише можуть, але й запровадили, і вона діє? Не вірите? Тоді згадайте тисячі іноземців, які зараз уклали контракт із ЗСУ і воюють з нашим ворогом.
Вони не мають громадянства і не матимуть.
Вони не мають перспектив перетворитися на українців, і не прагнуть цього.
Вони отримують гроші і з усього світу їдуть в Україну за ними.
Вони ризикують життям заради цього.
І все нормально, блаженні ліберали й тутешні ідіотики можуть витерти сльози.
А якщо така схема працює в умовах смертельного ризику, то чому вона не працюватиме в легших умовах? Звісно, якщо нам таки доведуть, що трудова міграція потрібна комусь, крім Ахметова.
Отже - Думайте, шановні українці, якщо ви ще хочете бути українцями.
Брати Капранови
