«Латвія стала глухою та нікому не потрібною провінцією. Це плата за входження Латвії в глобальний англо-саксонський світ і за роль, відведену їй у цьому світі, яка виражається в стримуванні Росії, відмова від усього російського і повний розрив багаторічних зв'язків ...
Розрив зв'язків з Росією призвів Латвію до глибокого занепаду, країна втратила свою ідентичність і культуру, перетворившись на глуху околицю Євросоюзу не тільки в географічному положенні, а й саме у глибинному глобальному розумінні».
/Раймонд Паулс/
Так, йому за совка жилося класно! Успіх, бабло, молодість.
Чи найкращим композитором сересер був Паулс?
Чи не було такого рівня майстрів в інших республіках? Щоб і помірний джаз, і поп в усіх його тодішніх проявах. Так, і тирив трохи зі світових хітів - бо хто, крім нього ті світові хіти міг чути?
А нині Раймонд Паулс сумує за сересер - Латвія, мовляв, стала європейською провінцією. Не те, що раніше!
Так, раніше, коли ти мав прізвище Скістімас, ти вступив до КПІ, ти розмовляєш з акцентом, у тебе джинси (не одна пара), кросівки, футболка Ріта тобто «puma», то ти парєнь, майже фірмач!
Так і в музиці. «Прибалтам» дозволяли те, що не пробачали білорусам чи українцям. «Західні» нюанси рубалися на корню!
Естонські, литовські чи латиські актори кіно задіювались переважно тоді, коли треба було красиво показати загниваючий захід. Я добре пам’ятаю ці проекти - «Багач. Бідняк», «Міраж». Хто пам’ятає акторку Мірдзу Мартінсоне? Вона грала доярок, прополювачок грядок?
Ні!
Це були надпривабливі героїні.
Українські актриси на екрані боролись за підвищення цукристості буряку, а вона у кадрі - красиво знімала плаття!
Я розумію обурення композитора.
Країни Балтії отримали самостійність і вийшли у відкритий конкурентний простір. Жодних преференцій. Їхня культура перестала бути глянцевим фасадом сересер - мовляв, там також є цивілізація. Саме для того цю культуру й тримали/утримували.
Так само, як підтримувався міф про українців - землеробів і салоїдів, яким непотрібні: власний кінематограф, музика, образотворче мистецтво, художня література. Щось є в історичних здобутках - і цього достатньо.
А в сучасних вимірах - навіщо? Бо все це є в культурі російській.
Для нас був Булгаков. Як і для Паулса.
У нас був Мирослав Скорик, Станкович, Сільвестров, інші талановиті митці. Але ми знали Раймонда Паулса. Він звучав по радіо.
Йому тепер сумно. В нього колись, за совка, все стояло. А нині…
Та, відірвіться, нарешті від того «булгакова», від русского міра! Презентуйте власну унікальність, а не ерзац «європейського життя». Там нема за чим ностальгувати. Ви продавали совку брехню про німців, американців, французів. Тепер ці фейки нікому не впихнеш. Не цікаво.
А українці в своїй культурі намагались імітувати росіян. Щоб їм сподобатись, шоб не били. Якщо не виходило, то росіяни з таких потуг ржали. Яка-не-яка, а все ж увага! Не по пиці ж!
Ми ганьбилися одночасно, хоч і по-своєму. Але пан Паулс за цією ганьбою ностальгує.
