Авіабомби. Приїхала сьогодні на кінцеву зупинку лінії метро, в Харкові, що в бік Донбасу, а вийти не можу. Всередині зібрався натовп, бо наверху вибухи. Одна з жіночок, що приїхала звідти на маршрутці, показує руки, що досі дрижать.
- Вони пролітали над нами. Ми думали, не виживемо.
В результаті, згідно новин, вони розбили нам автобазу й склад з керамічною плиткою, на виїзді з міста. Скільки цивільних при цьому загине - їх ніколи не хвилювало. Як з дитсадком, як з лікарнями. Що вже казати про ту керамічну плитку...
Цікаво було би почитати дослідження про психологію вбивці. Бо так мислить росіянин. Колись був перший постріл. Перша ракета. Перший авіаналіт. Перші тортури над українцями. А другі, треті, десяті - напевно як "по маслу", чи не так? А якби заговорила совість, то її легко заспокоюєш вигадкою, що українці нацисти. Бо вбивця завжди знайде чим виправдати свої дії. Щодо росіян, то бажання вбивати, можливо, сиділо всередині давно, воно просто отримало нагоду вийти назовні.
