Улогічному світі, який, схоже, закладають у свої очікування ринки на Близькому Сході, ця війна завершиться, і незабаром, бо нереалістично очікувати, що будь-яка зі сторін зможе відновити конфлікт і здобути в ньому вирішальну перемогу. Натомість ціна такої спроби коливається від каральної до руйнівної, пише колумніст Bloomberg Марк Чемпіон.
За його словами, у такому світі існує навіть шлях, який з часом міг би надати сенсу життям і ресурсам, втраченим із 28 лютого. Зрештою, і Ізраїль з Ліваном, і США з Іраном ведуть прямі переговори одне з одним. Цей розвиток подій можна було б використати, щоб вивести обидва комплекси відносин на рівень безпеки і стабільності, якого вони не бачили десятиліттями.
Насправді, вважає Чемпіон, аргументи на користь тривалого припинення вогню і процесу врегулювання настільки переконливі, що це й далі видається єдиним розумним сценарієм завершення війни, навіть якщо шлях до нього виявиться хаотичним і сповненим хибних стартів.
Проблема в тому, зауважує колумніст, що, схоже, зараз ми не живемо в такому логічному світі. І в нас немає стратегічного мозкового центру рівня Генрі Кіссінджера, здатного вибудувати великі компроміси, яких це потребує, або лідерів з особистою і політичною мужністю, необхідною для компромісу, – такою, яку продемонстрував Анвар Садат, укладаючи мир з Ізраїлем 1979 року, або Іцхак Рабин, коли підписував угоди в Осло 1993–1995 років з Організацією визволення Палестини.
Натомість, зазначає Марк Чемпіон, ми маємо розділене керівництво в Тегерані, де зброя і влада, на жаль, опинилися не в тих руках. Останнє слово щодо того, на які умови погоджуватися, не за тими людьми, з якими ведуть переговори США, – спікером парламенту Мохаммадом Багером Ґалібафом і міністром закордонних справ Аббасом Арагчі, і навіть не за верховним лідером. Головне слово мають генерали Корпусу вартових ісламської революції, які контролюють ракетні війська та силові структури країни.
У Лівані прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу погодився на тимчасове припинення вогню і початок переговорів з урядом у Бейруті лише під примусом. Тиск виходив від президента США Дональда Трампа, який вважав, що дії Ізраїлю проти "Хезболли" підривають його спроби завершити війну з Іраном.
На жаль, зауважує колумніст, це не робить Трампа єдиною дорослою людиною в кімнаті. Коли йдеться про Іран, він, схоже, живе у власному фільмі, заново конструюючи реальність відповідно до сценарію, в якому грає жорсткого і зрештою тріумфального героя, незважаючи на факти.
Це за своєю природою, вважає Чемпіон, нестабільна ситуація, про що свідчить хаос на вихідних в Ормузькій протоці. Ледве Арагчі заявив, що Ормуз "повністю відкритий" доти, доки діє припинення вогню в Лівані, як усе почало розвалюватися.
Трамп заявив, що блокада США щодо суден, які прямують до іранських портів і з них, триватиме. Інформація Wall Street Journal свідчила, що США також ось-ось розширять свою блокаду на міжнародні води, проводячи огляд суден, які перевозять іранську нафту, будь-де у світі, де їх виявлять.
У викладі Трампа переговори проходять чудово і відновляться в понеділок. За його словами, угоду можуть укласти за кілька днів, а врегулювати залишилося лише кілька дрібниць. Тим часом, в Ірані вже відбулася "зміна режиму": радикали мертві, а при владі – нова група розсудливих лідерів, які ледь не благають підписати його угоду. Іран навіть погодився передати свій збагачений уран. США ж, зі свого боку, тримають жорстку лінію, зберігаючи блокаду і максималістські вимоги, нічого не пропонуючи натомість – зокрема й грошей.
Як наголошує Марк Чемпіон, ніщо з цього не є реальністю. Це сценарій уявного сиквелу "Брудного Гаррі" у версії Трампа. Жодної зміни режиму в Ірані не було. Як написав вашингтонський Інститут вивчення війни (ISW) у своєму суботньому аналізі конфлікту, "командувач Корпусу вартових ісламської революції генерал-майор Ахмад Вахіді та члени його найближчого кола, ймовірно, принаймні тимчасово встановили контроль не лише над військовою відповіддю Ірану в цьому конфлікті, а й над переговорною позицією та підходом Ірану протягом останніх 48 годин". Ці люди є радикалами в найжорсткішому сенсі.
Пост Арагчі у соцмережах про відкриття Ормузу викликав люту негативну реакцію інших керівників усередині країни, коли стало зрозуміло, що США не відповідають взаємністю, а, на їхню думку, цю зневагу ще більше посилили ядерні заяви Трампа. Тож КВІР попередив, що перетинати Ормуз без його згоди не можна, і для наочності відкрив вогонь по двох суднах.
Ґалібаф, сам колишній командир КВІР, заявив, що Трамп зробив сім заяв у соцмережах щодо їхньої угоди, і всі вони були неправдивими. Ормуз залишатиметься закритим, доки США також не припинять свою блокаду, сказав він.
Реальність така, зазначає колумніст Bloomberg, що жодної ядерної угоди немає, і позиції сторін як і раніше дуже далекі одна від одної. Радикали залишаються при владі в Ісламській Республіці. Цілком можливо, що тепер досягти врегулювання буде навіть складніше, ніж було б, якби колишній верховний лідер Алі Хаменеї не загинув у перший день війни, бо в Тегерані немає єдиного ухвалювача рішень, якому навіть КВІР мусив би коритися. Син і наступник Хаменеї Моджтаба, схоже, настільки постраждав під час авіаудару по його батькові, що не зміг навіть записати відео, аби продемонструвати, що живий.
Тим часом авіаносець Gerald Ford після ремонту повертається до району Перської затоки, а Трамп пригрозив відновити бомбардування Ірану після завершення десятиденного перемир’я цього тижня. З іншого боку, американські спецслужби зазначають, що Іран уже розкопує ракети і пускові установки, які були поховані під завалами внаслідок американських та ізраїльських ударів. Унаслідок цього, як пише NY Times, США тепер вважають, що запаси іранських ракет і пускових установок відновилися до 70% і 60% довоєнного рівня відповідно.
Базовий сценарій цієї війни, як і раніше, вважає Марк Чемпіон, полягає в тому, що сторони, хай і якимось чином, напевно знайдуть шлях назад до столу переговорів і до врегулювання, бо обом є що втрачати і майже нічого здобувати, якщо війна відновиться по-справжньому. У світі логіки це була б безпечна ставка. Але в нашому нинішньому "реальному" світі, де домінує взаємодія трампівських і КВІРівських фантазій про перемогу, – повернення до війни виглядає надто реальним.
