Згадайте наших предків, дістаньте вицвівши чорнобілі фото наших дідів-прадідів. У їх погляді крізь віки ви не знайдете жодної меншовартості. Жодного комплексу «молодшого брата», жодної покірності чи благання про визнання. Це погляд абсолютного господаря-українця, воїна і державотворця на своїй, Богом даній землі.
Нам століттями цілеспрямовано вливали у вени отруйний міф. Імперії ліпили з нас образ «знедоленої, бездержавної нації вічних мучеників та гречкосіїв», яка тільки те й робила, що стогнала під чужим гнітом, співала журливих пісень і чекала на порятунок. Це — найграндіозніша брехня і найуспішніша інформаційна спецоперація наших ворогів. Вони вкрали нашу велич, нашу корону і наші перемоги, щоб збудувати власні імперії на нашому фундаменті.
Сьогодні, коли ми проходимо крізь вогонь екзистенційної війни, я кажу: досить бути зручними жертвами у чужих підручниках історії. Наш генетичний код викуваний не зі сліз, а зі сталі. Час остаточно зірвати з себе лахміття чужих наративів і одягнути історичні обладунки, які належать нам по праву.
Ми маємо припинити соромитися своєї античності і виправдовуватися за неї. Поки на місці московських боліт лише кумкали жаби, а більшість європейських столиць були селами за дерев'яними частоколами, наш Київ був сяючим геополітичним мегаполісом Європи. Ми не просто існували — ми диктували правила гри на континенті. Ми хрестили Східну Європу. Ми укладали найвпливовіші династичні шлюби з монархами Франції, Норвегії, Швеції та імператорами Візантії. Коли Анна Київська привезла до Парижа Євангеліє і ставила свій впевнений підпис, французькі королі замість букв ставили хрестики.
Русь — це ми. Ця назва, ця земля, ця колосальна спадщина. Московія, яка виринула з небуття як улус Золотої Орди, банально вкрала нашу назву, бо імперський паразит завжди потребує шляхетного донора, щоб виправдати своє існування. Тризуб Володимира Великого — це не малюнок з новітньої історії, це державна печатка могутньої імперії, яка змушувала тремтіти Константинополь. Ми мусимо безжально вирвати нашу спадщину з горлянки крадіїв.
Наші сусіди, Варшава та Вільнюс, часто малюють історію так, ніби після монгольської навали ми розчинилися, ставши просто «демографічним матеріалом» для розбудови їхніх держав. Це колосальна маніпуляція! Ми не були підкореними племенами — ми були співзасновниками, інтелектуальними та військовими стовпами Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
Знамениті Литовські Статути — найбільш передова правова база тогочасної Європи — були написані нашою, староукраїнською (руською) мовою. Це була мова канцелярій, судів і європейської дипломатії.
Наші князі — Острозькі, Вишневецькі, Ружинські, Збаразькі — володіли приватними арміями, носили важкі лицарські обладунки, меценатствували академіям і громили ворогів у таких епічних битвах, як під Оршею. Вони були східним щитом європейської цивілізації.
А коли польська корона осліпла від власного шовінізму і вирішила перетворити нас на безмовних кріпаків, стався вибух. Богдан Хмельницький не просто підняв «бунт». Він провів блискучу геополітичну партію, створивши потужну військову державу, яка змусила монархів Швеції, Османської імперії та Московії надсилати послів до Чигирина. Ми кроїли карту Східної Європи своїми шаблями.
Останні три століття стали епохою найтемнішого мародерства. Російська та Австро-Угорська імперії, а також Річ Посполита, розірвали наше живе тіло навпіл, намагаючись стерти з лиця землі саме слово «Україна». Московський терор випалював нашу ідентичність Валуєвськими циркулярами, знищував еліту в Сандармосі, ламав хребет нації штучними Голодоморами. Вони хотіли перетворити нащадків великих київських князів на фольклорну масовку з варениками і шароварами.
Польський шовінізм жорстко стирав нас на Заході. Пацифікації, руйнування православних церков на Холмщині, концтабір Береза Картузька та етнічні чистки операції «Вісла» — це була їхня спроба маргіналізувати нас до статусу «хлопів на Кресах».
Вони разом писали історію, де нам відводилася роль декорацій. Вони вірили, що остаточно вирішили «українське питання».
Але подивіться на нас сьогодні! Імперія Романових згнила. Радянський монстр розвалився. Польський міжвоєнний шовінізм закінчився катастрофою. А ми — стоїмо. Нація, яку намагалися проковтнути найжорстокіші тоталітарні машини людства, сьогодні зі зброєю в руках ламає зуби ядерній недоімперії, захищаючи весь вільний світ.
Хіба це історія знедолених?
Сьогодні ми перебуваємо в точці історичного зламу. Ми зобов'язані проголосити нову еру — еру Української Гідності, яка базується на трьох непорушних стовпах:
Жодних виправдань. Ми не зобов'язані просити дозволу у Варшави, щоб вшановувати наших героїв, які боролися за нашу незалежність. Ми не зобов'язані озиратися на Москву, коли пишемо свої шкільні підручники. Наша історична пам'ять суверенна.
Тотальна реконкіста пам'яті. Наша історія не починається у 1991 році. Вона тягнеться безперервною золотою ниткою від тризубів на срібниках Володимира Великого, через сталеві мечі лицарства, через клейноди Мазепи і багнети УНР — прямо до сучасних шевронів Збройних Сил України.
Безкомпромісний захист свого простору. Там, де наші сусіди нахабно кажуть: «це наше історичне», ми маємо бити по руках і жорстко відповідати: «це було спільне, але розбудовували його ми, на нашій споконвічній землі, нашою кров'ю та нашим розумом».
Ми не нація кріпаків, що чекають на ласку чужого пана. Ми — нація воїнів, дипломатів, філософів і володарів. Нам не потрібне чуже співчуття. Нам потрібна наша власна, холодна, беззаперечна гордість.
«Ми пам'ятаємо все. Ми повертаємо своє. І ми більше ніколи, ні за яких обставин, не будемо молодшими братами для імперій та недругів».
