Тиха війна під прапором співпраці
Поки Україна зосереджена на відбитті російської агресії на сході та півдні, інші геополітичні гравці — Угорщина, Польща, Румунія — поступово відкривають третій фронт. Йдеться не про артилерію чи авіаудари. Йдеться про культурну, освітню, паспортну та інформаційну експансію, яка вже сьогодні руйнує український суверенітет зсередини.
Не менш загрозливим є напрям із південного заходу — з боку Румунії. Про другий фронт збоку Угорщини
Під прикриттям культурної співпраці та захисту прав національних меншин розгорнуто стратегію "повзучої інтеграції" частини Чернівецької області в румунський політико-культурний простір. І те, що українська держава цього десятиліттями не помічала, створює пряму загрозу втрати Буковини — за сценарієм Криму.
Політичне підкріплення експансії: перемога AUR і Джордже Сіміона
Останні події в самій Румунії викликають глибоке занепокоєння. У травні 2025 року перший тур президентських виборів виграв лідер ультраправої партії AUR Джордже Сіміон, набравши понад 40% голосів. AUR давно відома як популістська, ксенофобська та антиєвропейська сила, яка виступає за ревізію кордонів і "національне відродження Великої Румунії".
Сіміон:
• відкрито виступає проти військової допомоги Україні;
• називає її "тягарем" для румунського бюджету;
• закликає до "мирного плану Трампа", що фактично означає замороження війни на умовах Москви;
• планує призначити проросійського політика Калін Джорджеску (який називав Україну "вигаданою державою") на урядову посаду;
• критикує ЄС і НАТО, заявляючи про необхідність "переосмислення" відносин із Брюсселем і Вашингтоном.
Це створює реальну перспективу того, що Румунія може перетворитися на ще одного союзника Кремля в регіоні, гібридного, але не менш небезпечного.
Освітня експансія: вирощування неукраїнських громадян
У березні 2025 року Чернівецька ОВА оголосила про відкриття 13 академічних ліцеїв, з яких чотири — повністю румуномовні, а дев’ять — двомовні. Це продовження небезпечної тенденції, за якої понад 13 000 українських школярів навчаються румунською мовою, часто без жодного предмету українською. Фактично йдеться не про захист меншин — йдеться про поступову інституційну десуверенізацію української освіти в прикордонному регіоні, яка супроводжується усуненням державної мови з публічного простору. Цей процес охоплює не лише початкову та середню освіту, а й позашкільну сферу — гуртки, секції, будинки культури, де все частіше звучить не українська, а румунська мова.
Паралельно держава Румунія фінансує численні релігійні, культурні й медійні проекти, які утверджують румунську ідентичність на українській території. Йдеться про цілеспрямовану політику інформаційного проникнення — через трансляцію румунських телеканалів, поширення навчальних посібників, організацію фестивалів із чітко політичним підтекстом. Жодної симетрії в обмін — українські школи в Румунії не відкриваються, українські культурні центри блокуються місцевою адміністрацією. Це — асиметрична політика м’якої інтервенції, що не має нічого спільного з культурною дипломатією.
Паспортизація як інструмент підготовки до анексії
Ще з початку 2010-х років Румунія активно й безперешкодно надає своє громадянство мешканцям України. У багатьох прикордонних селах — більшість працездатного населення вже має румунські паспорти. Видача документів відбувається через спрощену процедуру та за посередництва неформальних мереж у консульствах. Це — не гуманітарна програма, а довгострокова стратегічна база для майбутнього політичного втручання під гаслом: "захищаємо своїх громадян".
Схожа логіка вже реалізована в Криму (РФ), у Придністров’ї (Молдова), частково — в Абхазії й Південній Осетії (Грузія). На цих прикладах видно, що паспорти — це не просто юридичний статус, а квиток до дестабілізації. І якщо Україна не введе кримінальну відповідальність за подвійне громадянство, а також не запустить прозору верифікацію наявних паспортів інших держав серед посадовців, — ми втратимо контроль над прикордонними районами ще до першого пострілу.
!!!Репресії проти тих, хто чинить спротив!!!
Історія Юрія Мельника, юриста Чернівецького театру і керівника місцевої організації ВО «Свобода», якого змусили звільнитися після офіційного звернення до ОВА з критикою політики румунізації, — це симптом хворої системи. Мельника покликали «на розмову» вночі після публікації звернення, й уже наступного дня від нього вимагали заяву на звільнення. Аргумент був формальний: «театр поза політикою». Але в реальності — це типовий політичний тиск.
Сьогодні система не лише ігнорує загрозу румунської експансії — вона фактично карає тих, хто на неї вказує. Місцеві чиновники поводяться як адміністратори колонії, яка не має власного суверенного центру прийняття рішень. Репресії проти тих, хто чинить спротив культурній та освітній інтервенції, стали негласною політикою толерування колабораціонізму.
Гібридна стратегія Кремля: підштовхнути Румунію до "спокуси анексії"
Москва не обмежується прямою агресією на сході України. Вона цілеспрямовано інвестує у розпалювання ревізіоністських імпульсів у країнах-сусідах: Угорщині, Польщі, Румунії. Ідея одна — спонукати до локального переділу кордонів, щоб Україна була вічно ослабленою, фрагментованою і втягнутою в міждержавні конфлікти.
Слабка й виснажена війною Україна — ідеальний об’єкт для реалізації російської геополітичної концепції "керованого хаосу". Кремль підживлює крайні націоналістичні сили в ЄС, грає на історичних ображеннях та ідеях реваншу. І як Будапешт отримав від Москви дипломатичне прикриття, так само і Бухарест може отримати зелене світло на спробу впливу — під виглядом "захисту прав своїх громадян". Буковина — у зоні високого ризику.
Висновки: політика національного самозбереження
Румунська гібридна присутність в Україні — це не поодинокий дипломатичний інцидент і не питання нацменшин. Це елемент масштабної стратегії з політико-культурного розмивання української ідентичності на рівні регіону. Як і у випадку з Угорщиною, ми стикаємося не з гуманітарною допомогою, а з чітко спроєктованою схемою проникнення — мовного, освітнього, адміністративного, інформаційного.
Сьогодні вже недостатньо констатувати цю загрозу. Потрібна багаторівнева відповідь: на рівні законодавства (закон про подвійне громадянство), державної політики (аудит іноземних програм), безпеки (робота Служба зовнішньої розвідки України, Служба безпеки України), дипломатії (позиція на міжнародних форумах) та просвітництва (інформаційна кампанія для українців у прикордонних регіонах), освіти та культури (посилювати і укорінювати українську мову, культуру та історію).
Ми не маємо права повторити кримську помилку — ігнорування ранніх сигналів. Буковина сьогодні — це лакмусовий папірець нашої політичної зрілості. Якщо держава реагує — ми зберігаємо цілісність. Якщо ні — отримаємо не ще одну «меншину», а новий анклав, який житиме в румунському політичному і культурному контексті.
Гібридна війна ведеться не лише ракетами. Вона ведеться і школами, і храмами, і паспортами. І якщо Україна хоче перемогти в ній — вона має почати захищати не лише кордони, а й націю. Згадайте СРСР,а сьогодні Московію - і Угорщина, і Румінія, і, нажаль, й Польща також. Все це наслідок нашої державної слабкості, недалекоглядності, відсутності доктрини безпеки, де це має бути прописано як екзистенційні загрози з відповідними негайними діями у зазначених вище галузях і регіонах як Буковина, Закарпаття, Волинь.
