"Що б вони не робили, наша природа проросте крізь каміння" - Олена Кудренко

Цією весною, яка тільки що перетекла в літо, у нас тут дуже багато птахів. Дуже багато - більше, ніж зазвичай. Моя психіка плутає їх з дронами.

Мені здається, це птахи-переселенці, бо вони хаотично плутаються небом, в якомусь більшому хаосі, ніж зазвичай. Кублом носяться над дорогами, наче не знають їх. Наче вони незнайомці, які тільки-но прибули з-під лінії фронту й не можуть призвичаїтися на новому місці.

Я думаю, ці птахи - з прикордоння. Там КАБи руйнують їх гнізда щодня.

Птахи без відчуття самозахисту низько літають дорогами, потрапляючи під колеса автівок, спрямовуючи свій рух просто в лобове скло.

Одну з них я таким чином вбила.

Що б вони, росіяни, не робили, наша природа проросте крізь каміння. Протече й просякне собою простори. Її не переборе ні оптоволокно, що вкрило дерева. Ні вирви на полі. Ні потік випущеної на волю води в Каховці. Вони завжди щось від нас хотіли - наше. Печеніги та половці, османи, московити, поляки, нацисти й знову московити. Потреба смоствердитись за наш рахунок - для одних, і потреба відібрати те, що наше - для інших. Набіги зазвичай були спустошливі, коли все палало, грабувалось і вмивалося кров'ю.

Проте ми є. А більшості з них - немає. Може тому наша роль в цьому світі скоріше - Стоїки, а не жертви? А вони лише самовбиваються об наші внутрішні стіни.

P.s. Фото нових прильотів, звісно, не викладаю. Руїни старі. Десь 2022-2023 роки. Вчора потягнуло туди. Будинок колись був красивим.