Коли росія почала бомбити нас, я побачила світлини й відео з Тайваню, де тайванці зустрічали Ненсі Пелосі з українськими стягами. Це було 2 серпня 2022 року.
Нажахані тайванці розуміли, що й їх очікує кривава війна. Тайвань, як демократія, напевно ж висвітлював звірства росіян в Україні, як союзників Китаю. Єдине, що має поки що Тайвань - це можлива підтримка США (в 1950 році Гарі Трумен вже направляв американський флот до Тайваню), і кремнієвий щит.
Зараз Трамп питає: "а що я отримаю взамін?" Це його позиція, яка замінює будь-які політичні стратегії.
Україні він продає озброєння, заробляє гроші, і ще й зверху очікує, що ми за це будемо щось винні.
Тайвань, з його до 24 млн населення, також з часом ризикує залишитись і без надії на американську військову допомогу, і без свого "щита" - бо американці розвинули в себе побудову власного виробництва чипів. І нехай це не замінить поки що повністю Тайвань, але ж:
- Фінікс, Арізона. Планується 6 фабрик, загальні інвестиції - до 165 млрд доларів;
- Огайо, Орегон, Арізона - кілька фабрик для корпорації Intel, яка планує стати альтернативою тайванському гіганту TSMC;
- Нью-Олбані, Огайо - плани створити центр американської мікроелектроники, спочатку 2 фабрики, в перспективі 8;
- Техас, для компанії Samsung - до 10 фабрик в перспективі;
- Айдахо та Нью-Йорк - до 4 фабрик для Micron Technology.
Мені це нагадує наші українські реалії: коли кожен день гинуть десятки українців, коли інколи рахується кожна хвилина до кінця війни, бо банально хочеться дожити, на нашому досвіді вчаться ті ж американці. Вони дивляться, як ми протистоїмо росіянам, та розробляють власні дрони. Власні інші види озброєння. Розумію, що пафосно звучить, але я забула, коли спала без гулу шахедів над головою (маю моральне право) - наші життя і наш час дають їм змогу за наш рахунок навчитися безкоштовно. І це не про гроші. Повторюю - зовсім не про гроші.
Отже, українські стяги в руках жителів Тайваню в момент прибуття туди Ненсі Пелосі. Вони врізалися мені в пам'ять, бо стали уособленням розуміння своєї досить хиткої позиції. Того, що доля людей, які втекли від комунізму та змогли побудувати в себе демократію, настільки залежить від "гарантів", - а ті "гаранти" повним ходом будують собі можливість викинути якісь свої обіцянки якомога далі. Бо "що ви дасте нам взамін?"
Взамін вже не буде, що дати. Не буде кремнієвого щита. А зі словом "гаранта" зокрема українці вже знайомі. Якісь такі поняття про захист демократії, про надійність військової співпраці, про форпост проти осі зла (комунізму, диктатури тощо) мають значення для все меншої кількості людей в світі.
Хоча, дивлячись, як може змінюватися політика країн з приходом нових політиків до влади, нехай залишиться маленька надія
