Кришку з люку знесло не тільки в москві, але й у Варшаві.
Візьмемо хоча б частинку нашої історії. Андрусівське перемир'я 1667 року, внаслідок якого Україну поділили по річці Дніпро. Лівобережжя відійшло до московитів, Правобережжя залишилось під поляками. Київ передали начебто на два роки москві, але ті вціпилися в нього мертвою хваткою. Бо ж там колиска Київської Русі, джерело чистої енергії, під яку московити зажадали підігнати власну куцу історію.
Звідкись закарбувалося в пам'яті: "в світі немає правди. Є лише точки зору". Мені завжди ця фраза здавалася несправедливою. Точки зору дійсно мають право бути, але не за рахунок правди. Донбас по факту окуповано росіянами - це правда. Їх претензії на те, що воно "завжди було російське" - цинічна, ганебна, викривлена "точка зору". Кожний має ту точку зору, на яку здатен в силу свого рівня розвитку.
Отже, розділена Україна не мала державності, хоча мала всі ознаки нації: культуру, мову, своїх письменників, поетів, митців, беззаперечні докази свого походження, які й зараз знаходяться в Києві. Надалі - Кирило-Мефодіївське товариство, формування політичних течій. І не мали ми державності не тому, що були неспроможні, як нація - а тому, що нас насильницьки розірвали.
Я бачу так:
Історична пам'ять поляків - про те, що українці на них працюють. І тоді, й сьогодні.
Історична пам'ять московитів - про те, що все наше - їхнє.
Позиція росіян сьогодні - не дати нам існувати взагалі. Позиція поляків сьогодні - не пустити нас, як гравця, на змагання у ЄС. Уявіть абсурдність ситуації: ми не хочемо програти новому супернику, тому давайте не допустимо його до змагань. Бо він може виграти. З його Бандерою, з його назвами підрозділів на честь УПА, з його небажанням знову зігнути спину й просити дозволу прийняти рішення, яке взагалі не мало б стосуватися нікого навкруги, бо давно є міжнародно визнані кордони.
Уявімо Україну людиною, чиї ресурси використовували сторонні надто довгий час. Ця людина може бути виснаженою. Пораненою. Закривавленою. З внутрішніми хворобами. Але вона всупереч подіям - тримається. Вона дивним чином йде своїм шляхом. Вона може виглядати не надто привабливо через її погане здоров'я, старий одяг, робочі її руки з мозолями, її втомлені мізки, її витрачений на інших час, вона може й собі здається такою, інколи зневіряється - але вона ЖИВА.
Якщо вона не потрібна нам, якщо ми будемо зневажати її так само, як зневажають інші, якщо не будемо відстоювати її право на життя й місце в світі - вона за великим рахунком не потірібна більше нікому
