Тут Bloomberg написав, що Трамп хоче, щоб Україна дозволила транзит білоруських калійних добрив і допомогла переконати Європу зробити те саме. Ну і між рядків читається намір пом'якшення санкцій проти Білорусі. Мета: дистанціювати Лукашенка від Путіна. У Трампа вже є спеціальний посланець Джон Коул, який особисто їздить до Мінська і вже виторгував звільнення 250 політв'язнів в обмін на часткове пом'якшення американських санкцій. Пишуть, що розглядається навіть офіційний візит Лукашенка до Вашингтона.
Паралельно Зеленський зустрічається з лідеркою білоруської опозиції Тихановською і посилює власні санкції проти режиму, який напав разом з росією в 2022-му. Польща і Литва відмовляються знімати санкції, поки Білорусь допомагає росії. Тобто американці і їхні союзники рухаються в трохи протилежних напрямках, м'яко кажучи.
Так це ж вже було (с).
У 1969 році Ніксон приїхав до Бухареста: перший американський президент, який відвідав соціалістичну країну. Чаушеску виглядав ідеальним кандидатом на "відрив від Москви": критикував радянське вторгнення до Чехословаччини у 1968-му, підтримував відносини з Ізраїлем, спілкувався з Китаєм, провадив незалежну зовнішню політику. Вашингтон вирішив це заохочувати. У 1975-му президент Форд підписав торговий договір і надав Румунії статус найбільшого сприяння. Чаушеску чотири рази їздив до Вашингтона і зустрічався з трьома американськими президентами, а Картер приймав його з державними почестями у Білому домі у квітні 1978-го. США роками вкладали в цей проект дипломатичний капітал і торговельні преференції.
Ще раз. Чаушеску - великий друг американців у 70х роках.
Попри те, що заступник директора румунської розвідки генерал Іон Пачепа в 1978 році попросив притулку і злив всю інформацію про реальну ситуацію в Румунії - і тільки у 1988-му США відкликали статус найбільшого сприяння через порушення прав людини. Ну а в грудні 1989-го Чаушеску був страчений власним народом. Стратегічного відриву від Москви не сталося.
Проблема з відривом Лукашенка від Путіна та сама, що і з відривом Чаушеску від Брежнєва, тільки у загостреному вигляді. Чаушеску мав хоч якусь незалежну базу, власну партійну машину і певну народну підтримку. Лукашенко після 2020 року виживає виключно завдяки російській підтримці: економічній, силовій і політичній. Путін у будь-який момент може замінити Лукашенка на більш слухняну фігуру. Тобто Лукашенко не може собі дозволити реальну незалежність від Москви навіть якщо захоче, бо його режим фізично на ній тримається.
Newsweek написав про це прямо: а що якщо Лукашенко в цій схемі просто передає Путіну, що чує від Вашингтона, і навпаки - за ціну зняття санкцій? Саме так Чаушеску грав з американцями двадцять років: давав символічні поступки, брав торговельні пільги, тримав режим залізною рукою і залишався у Варшавському пакті.
Тому прохання до України пом'якшити санкції проти Білорусі, щоб допомогти Трампу реалізувати цей план, виглядає не просто безглуздим з точки зору українських інтересів, а й помилковим навіть з точки зору американської стратегічної логіки, яка вже проходила цей шлях з таким самим результатом.
Як я вже згадував, Кіссінджер у 1975-му чітко позначив, що таємні операції не слід плутати з місіонерською роботою. Можливо, варто додати: і санкції теж
