Після того як Франція у 1967 році наклала ембарго на зброю Ізраїлю, ізраїльтяни опинилися в ситуації, яка мала б стати катастрофою: посеред конфлікту головний постачальник зброї відмовився її продавати. Замість паніки вони ухвалили рішення, яке визначило їхню оборонну промисловість на наступні шістдесят років: будуємо самі і продаємо всім, хто готовий купити, і не чекаємо миру, бо миру може не бути ще довго.
У 2024 році ізраїльський оборонний експорт досяг майже $15 мільярдів, подвоївшись за п'ять років, причому 54% продажів пішло в Європу, і все це під час активної багатофронтової війни з ХАМАС, Хезболлою, хуситами і Іраном. Генеральний директор ізраїльського Міноборони Барам прокоментував цифру так: "Новий рекорд, досягнутий під час війни, відображає зростаючу глобальну оцінку доведених бойових можливостей ізраїльських технологій." Ключове слово тут "доведених бойових", тобто battle-tested, і саме це слово є головним аргументом ізраїльських продажів, бо ніяка виставкова презентація не замінює досвіду застосування в реальному бою. Україна має цей досвід у масштабі, якого немає ні в кого у світі, і водночас не може його монетизувати, і це парадокс, який стає все більш болючим з кожним місяцем.
Інший приклад - Швейцарія, яка показала, що буває з тими, хто боїться. У 2023 році швейцарський збройний експорт впав на 27%, і промислова асоціація Swissmem прямо звинуватила в цьому урядову заборону на реекспорт зброї в Україну: покупці перестали замовляти швейцарську зброю, бо не могли гарантувати, що не передадуть її Києву, і пішли до конкурентів. Спроба зберегти нейтральність обійшлася у чверть ринку за один рік.
І ось тривожні дзвіночки для нас. Прочитав у Viktor Taran, що минулого тижня на Eurosatory у Парижі Франція підписала контракт на дрон-перехоплювач BLAZE не з українською компанією, а з латвійською Origin Robotics, причому не разову тестову закупівлю, а повноцінну угоду з локалізацією виробництва на французькій території і трансфером технологій. Латвійці отримали те, чого роками не може отримати жодна українська оборонна компанія: вхід у державний контракт великої країни НАТО з довгостроковою перспективою. Система вже стоїть на озброєнні в Латвії, Бельгії та Естонії, і Франція стала четвертим європейським оператором.
Поки наші Булети, Октопуси та P1SUN проходять нескінченні цикли демонстрацій без контрактів, ринок перехоплювачів у Європі заповнюється тими, хто встиг увійти першим.
Svitlana Panaiotidi пише, що наше оборонне виробництво зросло з $1 мільярда у 2022-му до $10 мільярдів у 2024-му, і це промисловий прорив, якого варті захоплення. Але за даними Ради українських виробників зброї галузь працює на 30-40% потужностей, і решта стоїть не тому, що немає попиту, а тому, що увесь потенціал тримається на одному покупці, власній державі з воєнним бюджетом, і коли вогонь припиниться, внутрішнє замовлення зупиниться не поступово, а різко, за тижні. У 2014-му ми вже проходили це в менших масштабах: Україна була четвертим за величиною експортером зброї у світі з більш ніж мільярдом доларів на рік, а до 2018-го впала вчетверо до $224 мільйонів, втративши один зовнішній ринок. Зараз база в десять разів більша і залежність від одного покупця абсолютна.
Уже давно не є інсайдом інформація про зовнішніх інвесторів, для яких ключовим страхом інвестування в український mil-tech є страх закінчення війни. Адже тоді ринок різко впаде, і вони втратять гроші. І це ще один парадокс, адже саме закінчення війни прагнуть всі українці.
Ізраїль перетворив французьке ембарго 1967 року на $15-мільярдну індустрію і зробив "перевірено в бою" головним аргументом продажу. Швейцарія побоялася і за рік втратила чверть ринку. Латвія з невеликою компанією отримала контракт, який мав бути українським. Кожен місяць зволікання з відкриттям експорту - це потенційні втрати для нашої економіки.
