Огляд
Новоолександрівський напрямок
Російське командування в смузі своєї 36-ї загальновійськової армії (ЗВА) угрупування військ (УВ) «Восток» прагне запобігти подальшому просування передових підрозділів ЗСУ у бік дороги Гуляйполе — Велика Новосілка, а також, по можливості, відновити положення своїх військ, яке існувало до початку контратак ЗСУ на цьому напрямку кілька місяців тому.
На даний момент противник (російські війська), очевидно, впорався з першим завданням — зумів стабілізувати ситуацію в тактичній зоні, оскільки просування передових підрозділів і піхотних груп ЗСУ на цьому напрямку фактично зупинилося. Однак противник так й не зміг впоратися з виконанням другого завдання — відновленням попереднього положення власних передових підрозділів.
По усієї смузі російської 36-ї ЗВА, на даний момент, тривають достатньо запеклі зустрічні бої, в основному - між малими піхотними групами сторін із взаємним інтенсивним використанням тактичних БПЛА, артилерії та інших засобів ураження.
1. Окрім сил і засобів зі складу самої 36-ї ЗВА — 5-ї окремої танкової бригади (отбр), 37-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), 30-ї окремої артилерійської бригади (оабр), командування противника досить активно використовувало у її смузі додаткові засоби підсилення, зокрема:
- Підрозділи 69-ї окремої бригади прикриття (обрп) зі складу 35-ї ЗВА УВ «Восток» були зафіксовані в її смузі
- А також частина сил 120-ї дивізії морської піхоти (дмп)
Також у період відбиття українських контратак, у минулому та на початку цього місяця, у смузі 36-ї ЗВА були зафіксовані окремі формування «територіальних військ» (ТрВ) та «мобілізаційного резерву» (МР). Щонайменше два таких формування рівня «окремого мотострілецького/стрілецького полку/батальйону» (омсп\осп – омсб\осб) були присутні в смузі 36-ї ЗВА.
Для стабілізації ситуації в смузі своєї 36-ї ЗВА командування російського УВ «Восток» також могло залучити частину сил зі складу свого оперативного резерву (38-ма омсбр 35-ї ЗВА). Хоча її підрозділи переважно фіксувалися і досі фіксуються у смузі 5-ї ЗВА ГВ «Восток», яка зараз наступає на Гуляйпільскому напрямку.
На даний момент, очевидно, російське командування (ймовірно, на рівні УВ «Восток») все ще розглядає можливість використання частини сил і засобів, зосереджених та розгорнутих у смузі 36-ї ЗВА, на інших напрямках, оскільки, очевидно, за його оцінкою, вони вже виконали своє головне завдання (стабілізували ситуацію в тактичній зоні цієї армії). Хоча, базуючись на реалістичній, більш адекватній оцінці ситуації, я б назвав цю стабілізацію досить хиткою, оскільки на низці ділянок цього напрямку бої в тактичній зоні тривають досить вперті й достатньо інтенсивні.
2. Поточна ситуація на Новоолександрівському напрямку характеризується дуже чітким бажанням обох сторін досягти значних результатів, перш за все, щодо тактичного покращення положення власних передових частин і підрозділів, зокрема:
- ЗСУ, які внаслідок попередніх досить активних і інтенсивних контр-атакуючих дій змогли не лише зупинити наступ противника у північно-західному напрямку, а й відкинути його назад у всій смузі його 36-ї ЗВА від річки Вовча на південь, намагаються зараз закріпитися на досягнутих позиціях і рубежах, зберігаючи можливість продовження наступальних дій у загальному напрямку на південний схід.
- У свою чергу, російське командування прагне ліквідувати низку вклинень ЗСУ у свою систему оборони на тактичному рівні та одночасно відновити наступ своїх передових підрозділів по обох берегах річки Янчур у північно-західному напрямку, а також у загальній дирекції Запорізьке — Вербове.
Внаслідок цих «взаємовиключних» прагнень у тактичній зоні, майже по всій смузі російської 36-ї ЗВА, тривають «в’язкі» й запеклі зустрічні бої із перемінним успіхом, зокрема:
- Очевидно, що передові підрозділи та піхотні групи ЗСУ змогли звільнити більшу частину Березового короткою атакою і навіть трохи просунутись далі, на південний схід від села. Однак противник, ймовірно, все ж зміг утримати кілька своїх малих піхотних груп на південно-західних околицях Березового і навіть на північний захід від нього.
- У районі Новомиколаївки та Калинівського точаться запеклі бої. Російські штурмові групи, що діють з напрямку Запорізького, постійно намагаються прорватися за фланг українських підрозділів, що утримують південно-східну частину села та територію на південь від нього, а також постійно атакують саме Калинівське зі сходу. Поки що ЗСУ утримують свої позиції, але невеликі піхотні групи (від 2 до 4 в\сл) російських військ вже зафіксовані в Новомиколаївці та на північних околицях Калинівського. Очевидно, що сенс усіх цих дій противника — його бажання повністю ліквідувати вклинення ЗСУ в районі Новомиколаївки та відтіснити їх звідти на північ.
Проблема передових російських підрозділів, які прагнуть виконати це завдання, полягає в тому, що місцеве (тактичне) командування ЗСУ досить чітко усвідомлює собі це прагнення противника. Успішна атака на Березове та регулярні локальні атакуючі дії ЗСУ у південному напрямку в районі Тернове досить красномовно про це свідчать. Адже, якщо вони стануть результативними, українські підрозділи вже самі зможуть дістатися тилу російських підрозділів, що атакують Новомиколаївку та Калинівське.
- Точно така ж ситуація відбувається навколо іншого вклинення ЗСУ, у районі Новогригорівки, де противник також намагається «обійти» передові позиції ЗСУ зі сходу та північного сходу, фактично діючи вздовж адміністративного кордону Дніпропетровської та Запорізької областей України.
Результат цих дій поки що також не вражає. За винятком кількох невеликих просувань «по посадкам» на північ і північний схід від села на кілька сотень метрів, противник не зміг досягти більшого.
Хоча слід зазначити, що в районі між Новогригорівкою та Новомиколаївкою противник має кілька «малих і надмалих» заблокованих піхотних груп у тактичному тилу українських підрозділів (приблизною кількістю – до 4), які, очевидно, змогли непомітно проникнути туди через сумнозвісні «міжпозиційний простір (ділянки)».
Наприклад, на захід від Калинівського кілька російських «інфільтратів» продовжують утримувати в оточені «посадку» довжиною 800 метрів. А найпівнічніша з цих груп досі фіксується навіть у районі Вербового (на відстані понад 6 км від передових російських позицій на північний схід від Новогригорівки).
- У напрямках Рибне — Злагода, а також Привільне — Красногірське (тобто по обох берегах річки Янчур) також ведуться досить активні бої в тактичній зоні. Російські війська явно прагнуть відтіснити передові підрозділи ЗСУ якомога далі на північ від району Успенівки та Нововасилівського, щоб хоча б частково розблокувати важливу для них рокаду (дорогу Гуляйполе — Велика Новосілка) у місці перетину нею вищезазначеної річки.
Однак після того, як ЗСУ відійшли з Рибного, а російські піхотні групи змогли зайняти частину Красногірського (фактично, результатом інтенсивних «проникних» дій російських військ протягом місяця стало їхнє просування по обох берегам Янчура на відстань 1 км), подальші російські контратаки на цьому напрямку, по суті, видохлися.
Але в районі між Злагодою та Добропіллями противник знову зумів успішно «завести» ще одну партію своїх штурмових «інфільтратів» (зафіксовано до 6 таких груп). Найбільші з них (5-6 «тіл», можливо, до 10), очевидно, засіли у різноманітних «лісових насадженнях» і зустрічних імпровізованих укриттях в районі Добропілля, Нового Запоріжжя та на північний захід від Солодкого.
Отже, можна констатувати, що ситуація на усьому Новоолександрівському напрямку, з формальної точки зору, наразі виглядає досить стабільною. Очевидно, що в цьому сенсі обидві сторони переважно займаються «тактичними покращеннями» положення своїх передових частин і підрозділів.
3. Однак щодо загальних (оперативно-тактичних) перспектив, то ця стабільність, скажімо так, виглядає дещо хиткою. Очевидно, що у разі будь-якого значного «тактичного покращення», якого одна зі сторін зможе досягти, вона явно намагатиметься негайно розвинути його до оперативного рівня.
Принаймні, російське командування наразі демонструє саме таку свою готовність, зосередивши до 4 бригад (включаючи танкову бригаду) у смузі 36-ї ЗВА і притягнувши туди частину сил 120-ї дивізії морської піоти (зі своїх стратегічних резервів). І варто зазначити, що ПОКИ що навіть частину цих сил і засобів противник НЕ перегруповує на інші напрямки. Хоча, він може це зробити, враховуючи (звісно, лише «тимчасово») поточну стабілізацію на цьому напрямку як «прийнятний» для себе результат.
Я вважаю, що вирішальним фактором у цьому питанні і саме в цьому випадку для російського командування стане оцінка подальших планів і намірів командування українського угрупування військ, яке діє на цьому напрямку. Очевидно, що командування УВ «Восток» зовсім не бажає, аби у самий незручний момент (наприклад, під час «гіпотетичного тріумфального підповзання» до Слов'янсько-Краматорської агломерації) кілька свіжих українських бригад «випали» за правий фланг і в тил російської 5-ї ЗВА. Особливо в контексті масштабного «впливу» ЗСУ ударними дронами на оперативний тил УВ «Восток» і «Днепра», тобто по всій Південній операційній зоні.
Ланцюжок тут цілком логічний. Літо — спека — вода (яку, через нестачу пального, буде дуже важко або навіть неможливо доставити ВЧАСНО і в потрібних обсягах), а потім — поступове зниження боєздатності військ. Я навіть не згадую про всілякі види їжі, запчастини, боєприпаси й т.д. в умовах «жорсткого виносу» шляхів постачання (включно з оперативним рівнем). При цьому, чим інтенсивніше ведуть бойові дії війська обох угрупувань, тим активніше в таких умовах їх війська втрачають цю боєздатність. Тому слід пам'ятати, що командування ОБОХ російських угрупувань військ, в тому числі УВ «Восток», зроблять усе можливе, аби запобігти такому розвитку ситуації.
