На четвертому році повномасштабної війни з’ясувалося дивне: російський енергетичний терор є, а української комунікації про нього — майже немає. Західні медіа чесно роблять свою роботу. Reuters, The Guardian та інші описують гуманітарну кризу: зруйновані ТЕС, міста без тепла й світла, морози, ризик «катастрофічних» наслідків у Києві, Харкові, регіонах. Пишуть про загрозу нової хвилі міграції в Європу.
А де в цих матеріалах голос української влади? Десь на підтанцьовці. Другорядний. Нечіткий. Ніби це не держава-жертва геноцидної атаки, а сторонній коментатор. І це особливо дивно від «команди серіальщиків», яка прийшла в політику з телебачення й начебто знає, як працює драматургія. Питання лише — для кого знімають сезон? Не кажучи вже про зграю з 22 недешевих медіахвойд, про яких повідомив ресурс Міндічгейт напередодні.
Замість того щоб перевести енергетичний терор у режим постійної політичної надзвичайності для партнерів, Банкова грається у внутрішні медійні квести. Хоча рецепт простий:
— одна публічна лінія від Банкової, МЗС, Міноборони, Міненерго та місцевої влади;
— одна щоденна верифікована статистика;
— один «пакет реагування» після кожної атаки: бриф англійською, фото й відео, наслідки для лікарень, шкіл, дитсадків.
Натомість — інформаційна тиша, яку миттєво заповнюють чутки про «взаємні відмови від ударів по енергетиці» й кремлівські рамки «деескалації». У вакуумі правда не живе.
Енергетичний терор — це не «епізод війни». Це форма геноциду цивільного населення і прямий виклик Європі. Але щоб світ це чув, треба говорити до Європи , а не зранку до ночі всіх собак вішати на Кличка чи Філатова. Щодня посилати сигнали. Наполегливо. Професійно. А не знімати нескінченний серіал про власний піар.
