Про зверхність американської політичної культури
Минулого тижня відбулась цікава подія. Точніше, показова, у якій вкотре демонструється зверхність і лукавство американської політики, особливо щодо Європи.
Пам’ятаєте, як американці звинувачували Європу в тому, що та мало виділяє на оборону? І коли Європа почала виділяти більше, але вкладати у власну оборону, то...
➡️ У грудні 2025 року заступник держсекретаря Ландау розкритикував європейську програму переозброєння ReArm Europe, яка передбачала інвестиції та закупівлі насамперед європейської зброї, звинувативши європейців у тому, що вони «витісняють американський оборонний бізнес з Європи».
➡️ А нещодавно посол США при ЄС Ендрю Пуздер 30 вересня 2026 року розкритикував європейську політику Buy European, яка передбачає надання переваги європейським виробникам озброєння. Він назвав це політикою, «яка працює на користь противників НАТО».
Думаєте, подібне тільки через гроші і про гроші? Ні — це в усьому.
➡️ Під час візиту Рубіо до Греції той закликав Європу «прокинутися».
«Ми віримо в те, що Європа може прокинутися від свого тривалого сну і знову розпалити вогонь, який було запалено тут тисячоліття тому», — сказав держсекретар.
Але при цьому, коли у Литві паралельно проходила безпекова конференція з питань дезінформації Disinfo2026, де серед панелей була «США як загроза FIMI» (FIMI — іноземне маніпулювання інформацією та втручання), тобто те, що відбувається насправді
(яскравий приклад це втручання США у європейські вибори).
То що зробив Держдеп? Закотив істерику через звичайну конференцію.
У рамках цієї істерики Держдеп дав доручення посольствам отримати відповіді від урядів країн Європи, чи погоджуються вони з темою панельної дискусії на звичайній конференції, і якщо «так» — то пригрозити погіршенням відносин та наслідками.
У Вашингтоні заявили, що прирівнювання США до росії та Китаю є «хибною еквівалентністю», яка нібито применшує масштаби російського та китайського втручання в демократичні процеси (та нічого подібного, втручання США в Європу не менше за московське чи китайське).
Норвегія, Румунія та Польща попри тиск залишилися в програмі конференції. Франція, попри офіційне звернення США, не відкликала свою участь.
Натомість Канада та Литва після переговорів з американськими посадовцями відкликали свою підтримку і попросили прибрати логотипи їхніх дипломатичних відомств із матеріалів конференції. Європейська служба зовнішніх дій ЄС (EEAS) також була вилучена з офіційної програми після контакту з американською стороною.
Просто це для розуміння, до якого мікроменеджменту США вдаються заради збереження «образу». Це не союзник ні Україні, ні Європі. Навіть якщо колись там зміниться влада, ні ми, ні Європа не маємо залежати від електоральних циклів у США. Та й, на мою думку, насправді, незалежно від того, хто при владі, як демократичним, так і республіканським елітам вигідно експлуатувати слабкість Європи та постійно звинувачувати її, насправді не маючи на меті, щоб Європа ставала сильною, а просто задля просування власних інтересів.
➡️ Якщо збільшення оборонних витрат, то це має бути тільки купівля американської зброї, де Вашингтон фактично контролює сертифікацію НАТО.
➡️ Якщо когнітивна протидія ворожим впливам, то мають бути тільки ті суб’єкти, які вигідні політиці США, а навіть розмовляти про те, що самі американці вчиняють аналогічні дії щодо Європи, — це табу. На відміну від московії та Китаю, США здійснюють ці втручання у статусі «союзника».
І річ не в тому, що США такими стали за Трампа. Насправді політична зверхність навіть над партнерами та союзниками притаманна американській політичній культурі задовго до.
Тому в майбутньому Європі безпеково доведеться конкурувати з Кремлем, економічно — з Китаєм і політично — зі США. У такій конкуренції великих чисел ЄС як економічний блок постане перед природною необхідністю перетворюватись у європейську конфедерацію або федерацію, щоб мати ті ж великі числа для досягнення політичних цілей, або розчинитися у конкуренції з іншими.
А щодо самої події, то вона цікава не тільки як приклад американської політичної культури:
1. У Європі все більше і все відкритіше говорять про США не як про партнера, а як про актора, що несе загрози. Це свідчить про зростання самоусвідомлення на тлі руйнації ілюзій минулого, ну і, власне, руйнації минулих систем відносин.
2. Попри прямий тиск Держдепу на європейські уряди, частина з них цей тиск проігнорувала, що було б малоймовірно ще роки три тому, але зараз поступово стає нормою.
