Коли пересічна людина чує словосполучення «військовий пенсіонер», у уяві одразу виринає ветеран, який роками тримав фронт, дістав поранення й отримав заслужену відставку. Але давайте називати речі своїми іменами: йдеться не про поранених фронтовиків, а про пенсіонерів-силовиків.
Офіційно виринає шокуюча цифра — 129 тисяч «силових» пенсіонерів призовного віку (до 60 років).
Хто ці люди? Це зовсім не виснажені війною бійці. Це 40-45-річні здорові, міцні чоловіки: колишні поліцейські, прокурори, співробітники ДБР, СБУ, митниці та податкової. Вони відсиділи у теплих тилових кабінетах свої 20–25 років, вибили собі пільговий стаж, вийшли на солідні пенсії за кошти платників податків і тепер чудово почуваються. Вони складали присягу, вміють поводитися зі зброєю і їм не потрібно пояснювати, що таке тактика.
Але мобілізувати їх на захист держави? Що ви, це надто складно! Тут у системи одразу вмикається «бюрократичний стопор»: штатні розписи, складні процедури, невідповідність спеціальних звань військовим посадам.
Виходить фантастична за своєю абсурдністю математика:
Сільського механіка, бухгалтера чи вчителя без жодного досвіду відправити в штурмовики — це залюбки та за кілька днів.
А от підготовленого майора поліції чи прокурора у розквіті сил мобілізувати — це прямо нездійсненна задача для МО та ТЦК.
Додайте сюди ще й «липових» інвалідів у погонах, броньованих силовиків та армії «експертів з комунікацій» у тилових відомствах — і картина стає повною.
ОТЖЕ:
У нас у тилу роками тихо й непомітно зберігають якийсь «золотий резерв» Банкової. Мабуть, їх бережуть на випадок інопланетного вторгнення. Бо для захисту власних кордонів цей підготовлений силовий кулак державі, чомусь, виявився непотрібним.
Скільки ще цивільних має згоріти на нулі, поки система наведе елементарний порядок зі своїми ж «пільговиками»?
