«Краще смерть воїна, ніж життя раба»
/В.Зеленський/
Ця пафосна, запекла та безкомпромісна цитата Президента України Зеленського прозвучала під час його виступу перед студентами та викладачами вишів Мексики 09 листопада 2023 року.
Памʼятаєте ці слова? З екранів телевізорів, смартфонів та щоденного цензурованого марафону Єдині новини суспільство роками закликали до найвищої жертви. Нам продавали ідею абсолютної, монолітної єдності, де кожен громадянин без винятку віддає все — майно, здоров'я, бізнес і власне життя — на вівтар війни.
Але якщо ми відматаємо хроніку назад і подивимося, як сам Верховний Головнокомандувач ставився до конституційного обов'язку, коли війна вже йшла на Донбасі, маски патріотизму миттєво злітають.
Офіційні документи Міністерства оборони України чітко зафіксували, що у найнайважчі роки початку російської агресії громадянин Зеленський В.О. (який перебував на обліку у Кривому Розі у званні солдата за спеціальністю «діловод») системно ігнорував виклики до військкомату.
Під час хвиль мобілізації йому було офіційно надіслано чотири повістки: 15.04.2014, 23.06.2014, 15.08.2014 та 10.05.2015.
Жодного разу майбутній гарант за цими викликами не з'явився.
Поки тисячі добровольців та мобілізованих роботяг гинули в Іловайську та Дебальцевому, художній керівник Кварталу 95 не просто ховався від армії в тилу, а ще й відверто, цинічно глузував із самого процесу призову на своїх концертах. Згадаймо його публічні жарти на сцені, які сьогодні звучать як знущання над кожним українцем:
«Яка мобілізація? Мене якщо й призовуть, то хіба що у війська Твіттера чи Фейсбуку, коментарі писати!».
Сьогодні цей діловод діловодства, який чотири рази відкосив від служби і сміявся в обличчя військовим, підписує найжорсткіші закони про мобілізацію і закручує гайки для всієї країни. Нам продають ідею єдності, але яку реальність ми бачимо насправді на четвертому році повномасштабного протистояння?
Поки країна щодня втрачає на передовій своїх найкращих синів і доньок, втрачає території та критичні ресурси, мільярди гривень цинічно розкрадаються або спускаються на те, що НЕ може бути пріоритетом у стані смертельної загрози. Мільярди йдуть на утримання лояльних олігархічних медіа, нескінченне перекладання бруківки у глибокому тилу, піар-озеленення прифронтових міст, космічні премії чиновникам та безперервну саморекламу влади.
Виникає законне, справедливе й дуже гірке запитання: чи всі в цій країні насправді живуть у реальності «війни на виживання»?
Але найбільше вражає підлість і особистий цинізм конкретних можновладців, медійних рупорів та наближених до влади ЛОМів (лідерів суспільної думки):
Сергій Притула.
«Я — не на фронті, бо маю трьох дітей».
Один із найгучніших «ЗЕ-патріотів», екс-політик і головний волонтер Банкової, Сергій Притула прямо та публічно пояснив, чому він досі не в лавах ЗСУ в окопах під Бахмутом чи Вовчанськом: «Мені прийшла повістка, я пройшов ВЛК… У мене є відстрочка у зв’язку з наявністю трьох неповнолітніх дітей».
Закликати з екранів до тотальної мобілізації та «війни до переможного кінця» чужих батьків та синів дуже зручно, коли твоє власне життя надійно захищене законом про багатодітність.
Дмитро Кулеба.
Колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба з комфортних кабінетів пафосно заявляв: «Якщо у нас закінчиться зброя, ми будемо воювати лопатами». Дуже легко посилати простих українців у «м'ясні штурми» з лопатами, коли твоя власна родина перебуває в абсолютній фінансовій та фізичній безпеці за кордоном.
Чому після гучних скандалів та відставок колишні стовпи системи, такі як Кулеба, ексголова СБУ Іван Баканов чи колишній перший помічник президента Сергій Шефір, вільно виїжджають за кордон, купують елітну нерухомість і насолоджуються життям, повністю ігноруючи ТЦК та мобілізаційні закони?
Олексій Резніков.
Ексміністр оборони, перебуваючи на посаді, сипав войовничими, агресивними заявами: «Кожен дорослий українець має бути ментально і фізично готовим захищати державу зі зброєю в руках», «План мобілізації ще не завершений, нам потрібно більше людей для контрнаступу».
Проте після своєї гучної відставки на тлі корупційних скандалів сам Резніков служити в армію так і не пішов. Жодних окопів, жодних повісток, жодних ВЛК — повна недоторканність розкішного тилового життя за кордоном.
Федір Веніславський.
Народний депутат від «Слуги Народу», голова підкомітету ВР з питань оборонного замовлення, нацбезпеки та мобілізації. Саме ця людина запекло вимагала впровадження найжорсткіших каральних заходів проти українців: космічних штрафів, блокування рахунків, арешту майна та максимальних тюремних термінів для «ухилянтів».
А яка реальність у його власному домі?
За даними журналістських розслідувань, один його дорослий син уже 4 роки надійно прикритий залізобетонною «бронню» в глибокому тилу, а інший — спокійно та легально виїхав на навчання до США. Жорсткі закони та мобілізаційне пекло Веніславський пише виключно для дітей простих роботяг.
Марія Берлінська.
Ще одна одіозна та недоторканна фігура так званого «диванного патріотизму».
В ефірах загальнонаціональних медіа вона безапеляційно вимагає негайного запровадження жорсткої мобілізації жінок та заявляє, що воювати мають абсолютно всі:
«Якщо ми не мобілізуємо жінок, нам доведеться здатися, у нас немає іншого виходу. Служити мають всі — від підлітка до старого».
Проте попри власні агресивні гасла, сама Берлінська з 2022 року на фронт як комбатант так і не пішла. Вона комфортно сидить у київському тилу та здійснює медійний захист корупційних схем у владі, відбілювання провалів Міністерства оборони та адвокацію цензурованого формату телемарафону.
Закликати чужих дружин, сестер та доньок в окопи під КАБи, сидячи на мільйонних грантових та бюджетних потоках — це вершина медійного цинізму.
Євген Кошовий.
Флагман акторського цеху «Квартал 95». Отримав колосальний суспільний хейт через цинічне виправдання свого небажання виконувати конституційний обов'язок: «У мене жодних військових навичок. Вже у перший день мене ловить снайпер і просто стріляє. Чим я допоміг країні? Нічим! Лише хейтери будуть хайпувати на тому, що Кошовий загинув на фронті». Поки звичайні вчителі, водії та інженери йдуть під кулі без жодних навичок, елітні друзі президента залишаються в безпечному тилу, створюючи дешеву телевізійну ілюзію.
Наталія Мосейчук та її родина.
Головна ведуча телемарафону регулярно займається моралізаторством, таврує критиків влади «агентами Кремля», повчає суспільство патріотизму та розповідає українцям про святий обов'язок і жертовність. Натомість її власний дорослий 25-річний син Антон ще у 2019 році виїхав до Німеччини. Після початку повномасштабного вторгнення він не повернувся захищати Батьківщину, а продовжужил безкоштовне навчання та роботу над вступом до аспірантури в ЄС. Офіційне виправдання Мосейчук після гучного скандалу: «То була і є його особиста позиція. Я не могла вплинути на неї тоді, не можу й досі».
Посилати на смерть чужих дітей з екрана виявилося набагато вигідніше, ніж повернути власного сина з еміграції.
Ігор Лаченков («Лачен»).
Наближений до Офісу Президента блогер активно адвокатує жорсткі мобілізаційні заходи для простого населення, водночас публічно заявляючи у своїх стримах: «Я не гарматне м’ясо, я корисніший в тилу». За даними розслідувань, блогер отримав залізну бронь від мобілізації через фіктивне працевлаштування на оборонних підприємствах-пустушках (зокрема, ТОВ «Мілвус Груп»).
Крім того, для уникнення реальних перевірок він був фіктивно зареєстрований у студентському гуртожитку у місті Вишневе Київської області — підпорядкованому «зручному» та лояльному ТЦК. Станом на початок 2026 року офіційно перебував у базах розшуку ТЦК як ухилянт.
Сергій Стерненко.
Радикальний блогер та волонтер, який вимагає тотальної мобілізації громадян, сам опинився в епіцентрі розслідування Приморського РТЦК міста Одеси. Стерненка було офіційно оголошено в розшук через систематичну неявку за бойовими повістками та порушення правил військового обліку. Йому було виписано адміністративний штраф у розмірі 17 000 гривень. Проте, навіть після демонстративної сплати цього штрафу, Стерненко просто ухилився від подальшого проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та реального зарахування до лав ЗСУ, повністю залишившись у безпечному медійному тилу.
Вони голосно кричать з трибун та студій: «Краще смерть воїна», але НІКОЛИ не готові застосувати цю формулу до себе, своїх синів чи своїх капіталів.
Вони готові вести війну до останнього українця, до останнього народного донату, але не до втрати свого комфорту чи своїх закордонних активів.
Сьогодні, на четвертому році повномасштабного протистояння, питання рівності обов'язків постає як ніколи гостро. Поки одні тримають фронт у надлюдських умовах, ресурси всередині країни розподіляються вкрай неефективно. Мільярди йдуть на утримання медіаресурсів, нескінченне перекладання бруківки у глибокому тилу, піар-озеленення прифронтових міст та високі премії чиновникам.
МОБІЛІЗАЦІЯ ЯК БІЗНЕС
Поки тривають дискусії про посилення мобілізаційних заходів та обмеження прав громадян, на місцях фіксуються випадки колосального збагачення представників ТЦК.
Яскравим прикладом стало розслідування журналістів агенції Слідства.Інфо (квітень 2026 року) під назвою ТЦК — справа сімейна.
Богдан Васькевич, начальник відділу рекрутингу одного з районних ТЦК Одеси, та його батько Аркадій Васькевич (ексголова Овідіопольського районного ТЦК) опинилися в центрі уваги правоохоронців. Матеріали кримінального провадження ДБР свідчать про виявлення необґрунтованих активів на суму близько 50 мільйонів гривень (еквівалент 1,2 млн доларів), оформлених на родичів та підставних осіб.
Серед майна родини: три елітні квартири у престижних районах, котедж біля моря та масштабний автопарк, куплений під час найважчих боїв 2022–2025 років (зокрема Mercedes-Benz GLS, Honda CR-V, Nissan Versa та Lexus RX). Посадовця було лише офіційно звільнено за рішенням Командування ВМС ЗСУ у травні 2026 року.
АРИФМЕТИКА КОРУПЦІЇ В ТЦК
Якщо екстраполювати кейс одного лише районного посадовця Васькевича на загальну структуру країни, цифри стають катастрофічними. В Україні умовно налічується 432 адміністративні райони. Якщо припустити, що кожен керівник або ключовий посадовець аналогічного рівня налагодив подібні механізми та накопичив бодай по 50 мільйонів гривень, то загальний тіньовий капітал цієї касти перевищує 21,6 МІЛЬЯРДА ГРИВЕНЬ (понад 520 мільйонів доларів). І це лише легалізована через майно верхівка, яка не враховує готівкові кошти у чорних касах.
МОНОПОЛІЇ НА ПАТРІОТИЗМІ
«Недоторканні» фонди та бізнес Сергія Притули.
Окрема цинічна тема цієї війни — каста людей, які створили монопольний бізнес на волонтерстві та отримали від Банкової абсолютний «імунітет» від мобілізації, обшуків та кримінальних справ.
За прямої протекції представників діючої влади було штучно створено монопольний контроль над ринком технічного обслуговування, сервісу та програмної «відв’язки» від акаунтів квадрокоптерів серії Mavic.
Повне знищення ринкової конкуренції призвело до штучного стрибка цін на ці послуги до $200–$400 за один дрон. Це принесло організаторам фондів Притули та Стерненка сотні мільйонів гривень чистого заробітку на критичних потребах фронтових підрозділів.
Сергій Притула зібрав понад 12 мільярдів гривень з простих українців — тих, хто віддавав останнє: пенсії, зарплати, дитячі кишенькові гроші. Люди щиро вірили, що кожна гривня йде на захист Батьківщини.
А в цей час детальної звітності, повних оригінальних контрактів, інвойсів та прозорої документації, за якою суспільство чи незалежні аудитори могли б перевірити реальну вартість закупівель, фонд Притули не надає, цинічно ховаючись за юридичним формулюванням «комерційна таємниця». Багато хто прямо каже: це вже давно не волонтерство, а масштабний бізнес на крові.
І це не завадило «патріоту» оформити на себе та свою родину три елітні квартири в Києві. Чи заробив він їх чесно ще до війни, на телебаченні — питання другорядне. Важливо інше: коли тисячі пересічних українців віддавали його фонду своє останнє, сам Притула не вкладав туди власних значних фінансових коштів.
На відміну від опозиційного лідера Петра Порошенка, який особисто спрямував у свій благодійний фонд понад 7,5 мільярда гривень власних, задекларованих грошей, Притула продовжував розбудовувати своє комфортне, безпечне тилове життя на кошти іноземних грантів та народних донатів.
ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ
Транзит російської нафти та лицемірство зеленої «еліти»
Чинна влада свого часу гучно будувала свій рейтинг на критиці попередників за «бізнес на крові», але реальні факти періоду 2022–2026 років шокують своїми масштабами.
Поки Україна в кривавих оборонних боях втратила понад 21% своїх територій, держава продовжує офіційно транспортувати російську сиру нафту до Європи через південну гілку нафтопроводу «Дружба». За цей період країна-агресор Росія офіційно отримала $24,2 мільярда чистої валютної виручки від продажу нафти, яка пройшла транзитом через нашу землю. Це у 15 разів більше, ніж коштувало все закуплене Україною вугілля з окупованих територій Донбасу у 2014–2015 роках.
БІЗНЕС НА КРОВІ
Для розуміння масштабу фінансової прірви та контексту розподілу 311 мільярдів гривень через тіньові кабінетні домовленості (зокрема, за участю фігур на кшталт Міндича та керівництва Міноборони під керівництвом Умєрова), варто поглянути на офіційно зафіксовані цифри. Це вже не мільйонні побутові хабарі — це системні втрати сотень мільярдів гривень, підтверджені офіційними аудитами та спецслужбами:
Закупівля БПЛА — понад 77 мільярдів гривень втрат та збитків.
Документально зафіксовано штучне завищення вартості контрактів на загальну суму 19 мільярдів гривень. Зокрема, розпіарені розвідувально-ударні дрони моделі FP-1 масово закуповувалися оборонним відомством за ціною від $80 000 до $100 000 за одиницю через ланцюжок фірм-посередників, тоді як їхня реальна ринкова вартість та собівартість складали не більше $6 000.
Зброя, якої немає — 35 млрд грн ($770 млн) безповоротно втрачених авансів.
Міністерство оборони перерахувало колосальні суми як 100% передоплату фірмам-прокладкам та сумнівним іноземним контрагентам. Гроші зникли в офшорах, контракти зірвані, а жодна одиниця техніки чи дефіцитних снарядів на фронт так і не надійшла.
Неякісні боєприпаси — близько 28 млрд грн збитків для боєздатності.
Силовиками було проведено затримання вищого керівництва Павлоградського хімічного заводу. Посадовців викрили на постачанні на передову багатомільярдних партій бракованих мін, артилерійських снарядів та детонаторів, які масово не спрацьовували в бою, наражаючи на смертельну небезпеку наших піхотинців.
«Золоті яйця» Міноборони — 13 млрд грн на закупівлі харчування.
Класика військового мародерства епохи Олексія Резнікова — сумнозвісні яйця по 17 гривень за штуку та куряча олія по 109 грн/л. Схему було повністю доведено антикорупційними органами, а матеріали передано до суду.
Наслідком цих фінансових втрат є критичний брак техніки на передовій, недофінансування будівництва фортифікацій та стрімке зростання державного боргу, який у 2026 році, за даними Мінфіну та Світового банку, перевищив астрономічні 210 мільярдів доларів. Цей фінансовий тягар безпосередньо перекладається на майбутні покоління українців.
ВСЕ ДЛЯ ЕЛІТИ, А ДЛЯ ПЕНСІОНЕРІВ - ГОЛОД ТА СМЕРТЬ.
Коли влада з екранів розпинається про «єдність», «жертву» та «боротьбу до останнього», мільйони українських пенсіонерів — тих, хто пережив голодомор, колишні війни, розпад імперії — сьогодні стоять перед страшним вибором: купити хліб чи ліки. Купити мінімальне тепло взимку чи ліки від тиску.
Це не просто «важкі часи», як нам брешуть у телевізорі. Це соціальний вирок, винесений мародерською владою, яка сама собі щедро підвищила абсолютно усе.
Хроніка катастрофи 2019 vs 2026:
Золота доба для сильних і геноцид для слабких
Державний борг зріс з 2 100 млрд грн до 9 200 млрд грн — майже в 4,5 раза.
Обслуговування боргу злетіло з 145 млрд до 947 млрд грн. Кожного року майже трильйон гривень йде не на пенсії, не на лікарні чи армію, а на відсотки закордонним кредиторам за проїдені та вкрадені елітою гроші.
А тепер просто порівняйте на офіційних цифрах, кому в цій згнилiй системі живеться добре:
Зарплата прокурора: була 29 тис. грн → стала 98,9 тис. грн (зросла майже в тричі).
Довічна пенсія судді: була 28,7 тис. грн → стала 107 тис. грн (зростання майже в 4 рази).
Компенсації народним депутатам: злетіли з 60 тис. грн → до 200 тис. грн на місяць.
А що за ці роки отримали ті, хто справді найвразливіший, хто все життя будував цю країну?
Мінімальна пенсія зросла з 1 564 грн (близько 58 доларів) у 2019-му до 2 595 грн (близько 60 доларів) у 2026-му. Номінально це лише на 66%. А у доларовому еквіваленті — майже без змін.
Натомість реальна купівельна спроможність людей повністю зруйнована інфляцією та жадібністю чиновників.
Борщовий набір і базові продукти: ціни, які просто душать
За період 2019–2026 років базовий продуктовий кошик для українського пенсіонера подорожчав у 2–2,5 раза і більше.
Найбільш разючі, кричущі приклади:
Гречка: одна з найбільш болючих позицій — зросла у 2,5–3 рази і більше в окремі періоди. У 2026 році кілограм часто коштує 45–54 грн, тоді як у 2019-му був значно доповшим.
Цукор: попри окремі періоди зниження, загальне зростання за роки — суттєве, у 1,8–2 рази.
М'ясо (курятина та свинина): катастрофічний ріст на 80–120% і вище. Свинина у 2026-му доходить до 220–230 грн за кілограм.
Хліб: стабільне зростання на 80–100% (у 1,8–2 рази).
Бощовий набір: (картопля, капуста, буряк, морква, цибуля + м’ясо) зріс у ціні в 2–2,5 раза порівняно з 2019 роком, навіть з урахуванням усіх сезонних коливань 2025–2026 років.
Ліки: ціни, які вбивають у тилу
Критичні препарати від серця, тиску та діабету, без яких старі люди просто не можуть жити, зросли максимально жорстко — на 80–150% і більше:
Статини, еналаприл, амлодипін, метформін та їхні аналоги — зростання до 100–150% за період.
Багато життєво необхідних ліків, які раніше коштували копійки, тепер пробивають стелю, перетворюючи хронічні хвороби на недоступну розкіш.
Медицина, яка залізобетонно гарантована Статтею 49 Конституції України як абсолютно безоплатна, фактично стала повністю платною.
З 2025 року державні лікарні офіційно запровадили легалізовані платні послуги. Постійні доплати за аналізи, обстеження, навіть за базові препарати поза куцою програмою «Доступні ліки».
Вирок мільйонам українців
Понад 5 мільйонів пенсіонерів в Україні сьогодні вимушені жити на принизливу мінімалку. Вони опинилися перед нелюдським щоденним вибором: хліб чи ліки, комуналка чи їжа, вижити цей місяць чи просто здатися.
Багато хто банально голодує, тихо відмовляється від лікування хронічних хвороб і просто тихо вимирає в порожніх квартирах. Смертність серед самотніх пенсіонерів з низькими доходами катастрочічно зросла через хронічне недоїдання та відсутність доступу до базової медицини.
Це вже не просто помилки в економічній політиці. Це цілеспрямований соціальний геноцид мільйонів людей похилого віку в інтересах ситої владної еліти, яка одночасно різко підвищила собі зарплати, пенсії та mільйонні компенсації. Влада працює НЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ. Вона працює виключно для підтримки корумпованої системи, де еліта купає себе в розкоші, а старих людей залишає помирати в тиші.
ВИРОК СИСТЕМІ
Ця війна справді стала війною на виживання. Але для простих людей — це щоденне виживання в окопах під ударами керованих авіабомб і «шахедів», виживання в тилу під тиском тарифів, податків, шалених цін та свавілля корумпованої системи.
А для правлячих еліток — це війна за збереження особистого статусу, абсолютної влади та безконтрольного доступу до бюджетного корита, де їхні приватні статки ростуть як гриби після дощу.
Виникає страшне, розриваюче зсередини суспільство питання: чому ціна цього життя для одних — окопи, кров і безіменні могили, а для інших — розкішні європейські вілли, Lamborghini і таємні рахунки в Дубаї? Чому справжніх героїв, які закрили собою державу в найнайважчий час, ховають у цинкових трунах під плач осиротілих родин, а тилових мародерів, які наживаються на кожній закупівлі, продовжують офіційно називати «патріотами», «державними діячами» та «недоторканною елітою»?
Це вже давно не просто класична корупція, до якої всі звикли за десятиліття.
Це справжнє вбивство з відстрочкою.
Цинічне, холоднокровне вбивство тисяч наших захисників та мільйонів наших стариків, замасковане під гучні, красиві гасла про «краще смерть воїна, ніж життя раба».
Кожен вкрадений чиновниками мільйон, кожен фіктивно заброньований блогер чи мажор — це конкретні життя наших дітей та захисників, якими закривають прориви на фронті через відсутність техніки.
Коли борщовий набір стає розкішшю, а мінімальна пенсія — смертним вироком, усі пафосні гасла про «найвищу цінність життя» звучать як цинічне глузування над могилами тих, хто віддав цій країні все. Зелена влада, яка вимагає від свого народу тотального героїзму та самопожертви, але сама при цьому залишається мародерським корупційним монстром, стрімко втрачає своє моральне право називатися легітимною. Вона перетворюється на небезпечну ракову пухлину, яка викачує останні життєві ресурси від фронту та бідних людей — до закордонних офшорів.
Наслідки тилового мародерства оточення Зеленського — це не абстрактні цифри у звітах Рахункової палати чи матеріалах правоохоронців. Це десятки тисяч загиблих українських воїнів, чиї тіла так і не дочекалися нормального прикриття, достатньої кількості боєприпасів і техніки. Це ще більше калік — без рук, без ніг, без очей, з понівеченими тілами, яким доведеться жити з наслідками чужої жадібності до кінця своїх днів.
Кожна вкрадена гривня — це конкретна куля, конкретний «шахед», конкретний вибух, якого можна було уникнути.
І поки ця гнила, побудована на подвійних стандартах система не зміниться — кожне нове пафосне гасло ЗЕ-влади та наближених до неї кишенькових ЛОМів — Притули, Лачена, Стерненка, Берлінської та інших медійних обслуговувачів системи — кожне чергове вечірнє звернення чи черговий пост про патріотизм звучатимуть як цинічний, огидний жарт над свіжими могилами полеглих воїнів та померлих у злиднях пенсіонерів.
І вони це прекрасно знають. Просто продовжують красти.
Якщо у війні на виживання немає елементарної рівності, якщо жертва не є спільною для всіх, а відповідальність — особистою для кожного можновладця, рано чи пізно український народ самостійно поставити у цій історії жорстку крапку.
Не тому, що розлюбить свою Україну.
А тому, що така влада не захищає державу і не веде її до перемоги.
Вона на ній паразитує і впевнено веде країну до національної катастрофи.
