З початку повномасштабної війни рф проти України в лютому 2022 року росією прокотилася хвиля незрозумілих смертей серед високопосадовців, співробітників служб безпеки та пов’язаних з ними технократів. Всі ці інциденти не є поодинокими чи випадковими, а більше схожі на неофіційну кампанію внутрішніх репресій, спрямовану на підтримку лояльності, придушення інакомислення та усунення потенційних уразливостей у рамках все більш параноїдальної військової системи влади росії. Виглядає як знаменита гра в кальмара, лише у путінській інтерпретації.
Починаючи з 2022 року і до сьогодні не менше 20 чиновників та колишніх співробітників служб безпеки загинули за незвичайних або насильницьких обставин. Перед вами перелік основних «випадкових» жертв:
- В’ячеслав Трубніков, генерал СЗР, помер за нез’ясованих обставин у квітні 20222 року;
- Залім Керефов, проректор Російської митної академії, наклав на себе руки в СІЗО в липні 2022 року;
- Лев Соцков, генерал-майор СЗР, застрелився у серпні 2022 року;
- Іван Печорін, топ-менеджер компанії «РусГідро», впав з яхти у вересні 2022 року;
- Анатолій Геращенко, колишній ректор Московського авіаційного інституту, впав з великої висоти у стінах вишу, «пролетівши кілька сходових прольотів» у вересні 2022 року;
- Павло Антонов, мільярдер та депутат від ЄР у Володимирській області, випав з балкону в Індії у грудні 2022 року;
- Євген Пригожин, засновник ПВК «Вагнер», «випадково» загинув в авіакатастрофі у серпні 2023 року після невдалої спроби перевороту та походу на Москву;
- Генадій Лопирьов, генерал-лейтенант ФСТ, помер у серпні 2023 року у в’язниці, де перебував за звинуваченням у хабарництві, після різкого погіршення самопочуття;
- Марина Янкіна, начальник фінансового управління Західного військового округу РФ, випала з вікна у лютому 2025 року.
- Андрій Бадалов, віце-президент держкомпанії Transneft, загинув після падіння з вікна квартири у Москві у липні 2025 року.
І це далеко не весь список загадкових смертей серед чиновників у росії. Останнім гучним випадком «вибування з гри» є самогубство Романа Старовойта, міністра транспорту, якого звільнили з посади за кілька годин до інциденту у липні цього року. Офіційна версія – застрелився з нагородного пістолета, але у багатьох все, що сталося, викликає великі сумніви. Самогубство Старовойта дивним чином не потрапило на запис із камер відеоспостереження. Силовики не змогли відстежити ні моменту того, як чиновник вийшов з дому і сів в автомобіль, ні саму подію. Всі ці моменти відбувалися у сліпих зонах та за відсутності міських камер. У розпорядженні силовиків є лише фрагменти із рухом авто.
Путін завжди покладався на спецслужби як на основний механізм політичного контролю, але з 2022 року традиційні методи вибіркового переслідування все частіше поступаються місцем непрозорим формам внутрішніх чисток, які заперечуються. Основною метою цих чисток стало усунення осіб, які мають конфіденційну інформацію, у тому числі тих, хто потенційно пов’язаний із Заходом або підозрюється у нелояльності. Гучні самогубства є попередженням іншим усередині системи. Цей метод сягає корінням у традиції КДБ і підкріплений культурою безкарності. Пригнічуючи інсайдерів, що потенційно розчарувалися або критично налаштовані, режим прагне запобігти витоку інформації і зміцнити свою логіку «безвиході»: навіть відставка не гарантує безпеки.
На думку аналітиків, кремлівський режим після 2022 року все більше нагадує контррозвідувальну автократію, де внутрішні загрози усуваються оперативними, а не судовими методами. ФСБ, СЗР та Управління «П» МВС більше не є просто інструментами збору інформації — вони є політичними силовиками, які використовуються для збереження цілісності системи за допомогою залякування та усунення. Тут слід зазначити, що це «випадково загиблі» мали доступом до конфіденційної державної таємниці, висловлювали особисте невдоволення війною, її цілями чи наслідками і під фінансовим чи аудиторським тиском із боку правоохоронних органів. Загалом, як казав класик: “Він дуже багато знав”.
З вищесказаного можна дійти невтішного висновку, що незрозуміла низка смертей офіційних осіб у росії стає лише черговим інструментом вертикального контролю, спрямованого ліквідацію інакодумства і оперативну стримування гучних викриттів. У кремлі дуже бояться, що без чітких правил виживання представники еліти можуть вдаватися до превентивних зрад чи таємним угодам за кордоном.
Все це більше схоже на внутрішню параною Кремля, нагадуючи знамениті сталінські чистки. Путін, дедалі більше ізольований і залежний від кола лоялістів, що звужується, боїться спроби перевороту, зради еліти і проникнення Заходу в російські державні структури. Ці вбивства є запобіжною «чисткою», подібною до тактики сталінського НКВС, що поєднує терор, підозри і лояльність по відношенню до виконавців.
Путін посилює контроль, позбавляючись «тихих» голосів або незалежних діячів, що залишилися. Це сигналізує про те, що автократія схиляється до повномасштабної диктатури із безконтрольними репресіями. Також ці смерті можна розглядати як вбивства, організовані суперницькими фракціями. Це може свідчити про розкол у режимі. Кремль більше не моноліт, і елітні клани можуть боротися за вплив до остаточного догляду чи смерті путіна.
Параноїдальні дії Кремля ведуть до підриву довіри серед еліт, що веде до посилення таємності, фракційності та неефективності, викликаючи потенційне зростання витоку кадрів. Адекватний чиновник розуміє, що треба бігти, щоби вижити. Останнім прикладом є спроба власника «Южуралзолото» Костянтина Струкова втекти з росії до Туреччини власним літаком. Загадкові смерті також приносять нестабільність у військовому та енергетичному секторах, особливо якщо вбиті чиновники мали вирішальне значення для логістики чи закордонних операцій.
Підсумовуючи можна сміливо стверджувати, що хвиля незрозумілих смертей серед російських топ-чиновників не випадкова, а є відображенням параноїдальної системи влади Кремля, що розкладається, де страх замінює довіру, а чистки замінюють політику. Цілеспрямовані усунення або «профілактичні чистки» серед чиновників і олігархів говорять про крихкість режиму путіна, які мають серйозні наслідки для внутрішньої стабільності росії, її ведення війни в Україні та впливу за кордоном.
Чим більше кремлівський режим терпітиме невдачі на полі бою і в геополітиці, а санкційна петля все тугіше затягуватиметься навколо шиї російській економіці, тим більше епізодів гри в кальмара від путіна ми спостерігатимемо серед еліти, що його оточує. Але, як підказує історія, всі спроби тиранів посіяти страх серед своїх прихильників завжди погано закінчується для них самих. Тому, спостерігаємо та чекаємо.
