Мабуть, найбільшим досягненням Володьки за все його життя було потрапити під Покровськ, щоб в полі, кинутий своїми ж, лежачі в гущавині високої трави, гордо показати українському дрону середній палець та висмикнути чеку.
В тому останньому жесті була вся гордість Володьки. Вся рассія. Вся історія Володькиного дитинства, весь його невдалий шлях, починаючи від туалету на вулиці, баті алкаша, перших цигарок та технікуму - до бажання піти забрати в "рагулів" чужі труси. Все його блукання та пошуки себе, всі його проблеми та безперспективність, а все через те, що народився росіянином. Він тягнув той палець вверх, як триколор, як доказ, що "русскіє нє здаются".
Можливо, Володька щиро вірив, що про нього напишуть книги, його ім'ям назвуть вулицю в рідному Мухосранську, бо той середній палець був уособленням всього його "русского духу", всієї його "величі", в яку він щиро вірив. Він же й пришов сюди з вірою в свою перевагу.
Після вибуху чорнозем розлетівся навкруги, налякавши мишей та ворон. На кілька хвилин все наче завмерло. Потім миші продовжили шукати їжу, черв'яки повзали, метелики пурхали між вцілілими квітами. Дрон полетів геть, бо робота була зроблена навіть без його участі.
Про те, що тут лежить чиясь "велич", ніхто не згадував.
Бо всім було байдуже.
