Українські медіа знов схвильовані черговим “Законом про блокування Телеграму”. Але якщо прочитати законопроєкт №11115, то швидко з’ясується, що він зовсім не про Телеграм, і геть не про його блокування. І навіть не про його де-анонімізацію.
Як у тому анекдоті: “- Чув ти машину в лотереї виграв!?!? - Так. Тільки не машину, а пачку цигарок. І не в лотерею, а в карти. І не виграв - а програв”.
По-перше, у законопроєкті немає жодного слова про, власне, Телеграм – лише про “платформи спільного доступу до інформації”.
А ними можуть бути і Фейсбук, і YouTube, Інстаграм, Threads, навіть Тік-Ток.
По-друге, як так і не зрозумів шо мається на увазі під терміном “провайдер платформи спільного доступу до інформації ”. У законопроєкті цей термін не розшифровується ніяк.
Подивився у чинному “Законі про медіа” - там теж ясності не знайшов.
Якщо ж виходити зі звичайної логіки, то “провайдер”- це організація, яка забезпечує щось комусь (від англ. to provide: забезпечувати). Без такої організації загальний сервіс не зможе працювати. Скажімо, Інтернет-сервіс-провайдер забезпечує нам доступ до Інтернету. Тобто провайдери (ISP) є посередниками між кінцевим користувачем та магістральними каналами передачі даних та глобальним Інтернетом.
Які “провайдери” забезпечують роботу того ж Телеграму в Україні – я не розумію. З моєї інженерної точки зору, це мають бути якісь компанії, без яких Телеграм технічно не зможе працювати. Але Телеграму потрібно лише дати користувачу безкоштовний додаток з AppStoe чи Google Play – а далі додаток сам приєднається до своїх серверів і користувач матиме повний доступ до усіх каналів, чатів, чи інших абонентів. Ніяких “провайдерів” тут не потрібно.
Але підозрюю, що словом “провайдер” автори законопроєкту називають ТГ-канали. І тут я бачу дещо переплутану логіку: ТГ-канали існують завдяки існуванню платформи Телеграм – а не платформа існує завдяки каналам. Вітер виникає не тому, що дерева хитаються, а навпаки: вітер хитає дерева.
Тому термін “провайдер платформи спільного доступу до інформації” – невдалий, як на мене. Чому б не назвати речі своїми іменами – “канали”?
До того ж мені, як такому-сякому блогеру з відносно невеликою (27к підписників у Facebook), хоча дуже небайдужою аудиторію – цікаво, що значить “регулярно поширює” і що значить “масову інформацію”.
Регулярно – це як часто? Раз на день? Двічі? Раз на три дні? Раз на тиждень, але регулярно? А якщо захворів чи поїхав у подорож і пропустив “регулярне поширення”?
І “масовою інформацією” вважається скільки? І чого? Слів у тексті? Скільки людей має те прочитати? Тисяча? А якщо 999? А чому саме стільки?
Тобто чи буду я змушений у разі прийняття цього закону реєструватися як онлайн-медіа чи “провайдер платформи спільного доступу до інформації” – і виконувати численні вимоги, зокрема від Нацради імені Зеленського? І більшість часу проводити у листуванні з ними – а вони точно вимагатимуть видалити більшість моїх дописів, це 100%. Бо я говорю правду, а правду тераріум весільних фотографів якось не любить.
Протягом останніх років я багато писав про шкоду від Телеграму, Тік-Току, Тему та інших недружніх сервісів. І пропонував яка саме слід з ними боротися – але ненасильницькими демократичними методами. Розумними методами: “йти за грошима”, бити по причинах, а не по наслідках, роз’яснювати та подавати хороший приклад. Санкції на іноземних громадян та їхні продукти – також більш-менш легітимний інструмент.
Але у запропонованому законопроєктові 11115 я бачу більше ризиків, ніж вигід для (все ще) демократичного українського суспільства. Ризики для свободи слова, ризики цензури, ризики для демократії та прав людини. Також добре пам’ятаю, що практично усі уряди Україні у різний час намагалися (безуспішно поки ) викорінити анонімність в Інтернеті. Ця анонімність наразі дуже умовна, але загалом є найприваблівішою рисою Інтернету для його користувачів.
От якби законопроєкт так і назвали – “Про обмеження роботи Телеграм на території Україні під час воєнного стану” і там би все назвати своїми іменами – тоді більшість моїх “занепокоєнь” просто б зникла.
Телеграм – однозначно зло, і з ним треба боротися. У мене його не було і немає, і я прекрасно без нього обходжуся.
А поки що виглядає так, що у боротьбі з ворогами більше постраждають свої.
Разом з брудною водою ворожої пропаганди можна виплеснути дитя прав та свобод українців.
