Більше десяти років тому росія надала своїм військово-морським силам можливість завдавати високоточних ударів з глибини внутрішніх водних шляхів на своїй території. В основі цієї спроможності лежать невеликі корвети, призначені для плавання річками та озерами, але оснащені системою вертикального пуску, адаптованою для застосування крилатих ракет по наземних цілях. Вважається, що один із варіантів навіть може нести ядерну боєголовку, що надає йому унікальні субстратегічні можливості. росія вже продемонструвала корисність цієї спроможності, завдаючи ударів з Каспійського моря по цілях у Сирії та Україні. З 2023 року тривають підготовчі роботи, щоб включити озеро Ладога, стратегічно розташоване поблизу Фінської затоки, а також кордонів росії з країнами-членами НАТО Фінляндією та Естонією, до захищеної зони пуску, що підкреслює увагу москви до цілей у регіоні Балтійського моря.
Порівняно з наземними ракетними установками, корвети, озброєні для ударів по наземних цілях, здаються менш загрозливими і, відповідно, менш ескалаційними, головно тому, що кожен із них може випустити лише невеликий залп із восьми ракет, а перезаряджання є логістично складним. Їхня справжня бойова сила полягає в невизначеності, яку вони створюють: дія на внутрішніх водних шляхах ускладнює їхнє виявлення, створює нові вектори атаки, яких немає в наявному оборонному плануванні, та зберігає ядерну гнучкість. Це робить їх інструментом тонкого стримування.
Донедавна ефективних контрзаходів бракувало. Проте операція України восени 2025 року свідчить про те, що ситуація може почати змінюватися.
Виклики наземної протикорабельної боротьби
Незадовго до полудня 4 жовтня 2025 року Командування Сил спеціальних операцій України оголосило у соцмережах, що його бійці завдали удару по російському військовому кораблю в ранкові години того ж дня.
Хоча ця інформація не була незалежно підтверджена, вона заслуговує на увагу з трьох основних причин.
По-перше, за повідомленнями, ціллю був корвет, озброєний крилатими ракетами.
За даними Києва, пошкодженим військовим кораблем був "Град" – корвет класу "Буян-М" (іноді його називають класом "Свіяжськ"). Ці кораблі разом із візуально та функціонально схожими, але дещо новішими кораблями класу "Каракурт" (також відомими як клас "Ураган") є основою спроможності росії завдавати високоточних ударів з глибини внутрішніх вод. Маючи на озброєнні 15 корветів класу "Буян-М" і ще 16 кораблів класу "Каракурт", запланованих після завершення поточного будівництва, вони становлять найчисельніші класи надводних бойових кораблів у ВМФ росії.
Значні інвестиції в обидва класи кораблів не є випадковими: низькі витрати на закупівлю та обслуговування роблять їх привабливими для обмеженого в ресурсах військово-морського відомства, а що ще важливіше – до розірвання Договору про ракети середньої та малої дальності у 2019 році вони давали змогу в обхід угоди розгортати ракети з дальністю польоту від 500 до 5000 км. Це було пов'язано з тим, що договір застосовувався лише до наземних систем, не торкаючись ракет, що запускаються з повітря та моря, – в останньому випадку переважно з технічних, оперативних і верифікаційних міркувань. З огляду на обмежені можливості російської дальньої авіації, збройні сили дедалі більше покладаються на морські платформи для розгортання засобів неядерних кінетичних ударів. На Заході цю зміну часто називають "калібруванням" російського флоту, підкреслюючи, що ракети сімейства "Калібр" стали невід'ємною частиною арсеналу високоточних ударів на великі відстані.
На початку вторгнення в Україну росія використовувала корвети класів "Буян-М" і "Каракурт" для запуску крилатих ракет по наземних цілях разом з іншими військовими кораблями, що мають таку саму спроможність. Використання ракет "Калібр", які можуть нести як звичайні, так і ядерні боєголовки, широко сприймалося як ядерний сигнал, хоча його ефект щодо Києва виявився нетривалим. Українські сили також завдавали ударів у відповідь, пошкодивши кілька суден, оснащених крилатими ракетами, у Чорному морі, особливо за допомогою безпілотних надводних апаратів з жовтня 2022 року, причому з весни 2023 року інтенсивність таких атак зросла. У результаті цього, а також через обмежені потужності виробництва ракет, російські удари з Чорного моря, за даними ВМС України, скоротилися в середньому до одного-двох на місяць. Хоча ці атаки залишаються реальною загрозою, у військовому сенсі вони мають обмежений ефект і здебільшого спрямовані на психологічний вплив через вибіркове руйнування – підхід, який у російській військовій теорії описують як "стратегічні операції зі знищення критично важливих цілей".
Втім нещодавня увага до "Граду" свідчить про те, що Україна продовжує серйозно ставитися до цієї російської зброї.
Друга причина, чому ця операція заслуговує на увагу, полягає в тому, що її ціллю був корабель на Онезькому озері.
Довгий час зусилля України проти російських військових кораблів зосереджувалися на звичному театрі бойових дій у Чорному морі. Водночас Україна стверджує, що операція в жовтні відбулася більш ніж за 1500 км на північ – на Онезькому озері.
Розташоване на північний схід від Санкт-Петербурга, це друге за величиною внутрішнє водоймище Європи, яке поступається лише озеру Ладога на заході. Обидва водоймища повністю оточені суходолом росії і є частиною великої мережі водних шляхів на захід від Уралу, відомої як Єдина система глибоководних шляхів європейської частини росії (UDWS).
Створена у ХХ столітті шляхом поєднання Волги з навколишніми річками та озерами за допомогою численних каналів, ця система з'єднує Балтійське та Біле моря на півночі з Каспійським та Азовським морями на півдні. Це об'єднання мало на меті, з одного боку, посилити соціально-економічну інтеграцію віддалених районів Радянського Союзу, а з іншого – служити стратегічним цілям. У результаті невеликі судна можуть переміщатися між північною і південною Європою без транзиту через Атлантичний океан.
Радянський Союз використовував цей водний шлях у військових цілях і утримував кілька військово-морських суднобудівних заводів уздовж Волги, зокрема завод у Нижньому Новгороді, де будували атомні та дизель-електричні підводні човни. Дотепер росія зберігає внутрішні військово-морські суднобудівні потужності на Волзі в Зеленодольську, де триває будівництво корветів класу "Каракурт".
Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році значення цього водного шляху зменшилося, що відобразилося у скороченні вантажопотоків і падінні російських інвестицій в інфраструктуру. Проте ще до окупації та анексії Криму в 2014 році і подальшого повномасштабного вторгнення у 2022 році його значення знову почало зростати, що було зумовлено дедалі більшою роллю так званого Середнього коридору як альтернативного торговельного шляху між Європою та Азією.
Сучасна роль цього водного шляху є передусім військовою. Це випливає з рішення Туреччини застосувати Конвенцію Монтре незабаром після початку повномасштабного вторгнення. Відтоді Анкара відмовляє у проходженні через протоки військовим кораблям, що належать воюючим сторонам. Як наслідок, росія не може ані підсилити, ані вивести основні надводні бойові кораблі з Чорного моря. Внутрішній водний шлях залишається єдиним способом підтримки флоту, хоча й обмежується суднами, здатними пересуватися такими маршрутами.
За таких обставин логічним кроком видається атака на окремі частини цього внутрішнього російського водного шляху з метою обмеження можливості росії користуватися ним. У серпні 2025 року американський аналітичний центр висунув цю ідею серед кількох рекомендацій, запропонувавши знищити конкретні шлюзи вздовж Волго-Донського каналу. Але Україна не вжила таких заходів. Одним із пояснень є те, що вплив на цивільну морську інфраструктуру, який також включає встановлення морських мін у річках, порушував би міжнародне право і міг би поставити під загрозу політичну підтримку Заходу, одночасно провокуючи подальшу ескалацію з боку росії. Ба більше, блокування цього каналу не усуне загрозу, яку становлять корвети, озброєні крилатими ракетами, оскільки їх усе одно можна буде використовувати по обидва боки каналу.
Окрім вузьких місць, таких як шлюзи, цей водний шлях має ще одну стратегічну ваду: його величезний масштаб. Моніторинг і охорона такої великої мережі водних шляхів є вкрай складним завданням. Україна скористалася цією обставиною, завдавши удару в місці, якого росія, ймовірно, не очікувала: на Онезькому озері.
Третя причина, чому ця операція є значущою, полягає в тому, що військовий корабель був атакований під час транзиту.
У своїй заяві Командування ССО України вказало, що корабель "Град" прямував з Балтійського моря до Каспійського. Такий транзит не є чимось незвичайним: російський флот регулярно передислоковує військові кораблі між своїми роз'єднаними флотами, щоб закривати прогалини або посилювати регіональну присутність. Наприклад, нещодавно увага ЗМІ була прикута до корабля "Амур" класу "Каракурт", після того як наприкінці жовтня 2025 року стало відомо, що його перевели з Каспійського моря до Балтійського.
Наскільки відомо з відкритих джерел, окрім удару по "Граду", Україна ще не вживала заходів проти військових кораблів, що діють у межах цієї системи водних шляхів; натомість контрзаходи зосереджувалися на прилеглих водах. Оперативний почерк Києва полягав в обстрілі стаціонарних цілей, насамперед портів, що мають військове та економічне значення. В Азовському морі це неодноразово стосувалося Бердянська на північному березі та Кавказу на південному березі вздовж Керченської протоки. У Каспійському морі в листопаді 2024 року було завдано удару по російській військово-морській базі в Каспійську. У всіх цих випадках атаки, схоже, були спрямовані не стільки на знищення інфраструктури чи кораблів (хоча обидва ці ефекти, ймовірно, є бажаними побічними наслідками), як на створення відчуття невизначеності, сигналізуючи, що навіть позиції у відносно безпечних водах наражаються на ризик.
Чого бракувало в обох водоймах і сполучних водних шляхах, так це поширення цього ефекту на кораблі, що перебувають у плаванні. Контраст очевидний у Чорному морі, де Україна застосовувала подвійний підхід. З одного боку, з початку війни вона регулярно завдавала ударів із повітря ракетами й дронами по морській інфраструктурі, контрольованій росією. З іншого – обмежувала свободу пересування російських військових кораблів на морі, опосередковано за допомогою мін і безпосередньо за допомогою наземних протикорабельних ракет та безпілотних надводних апаратів. У результаті Чорноморський флот зіткнувся з постійною невизначеністю як у порту, так і в морі.
Ураження кораблів, що діють на річках і озерах, є технічно складним завданням. Фактично це означає ведення наземної протикорабельної боротьби – процедури, яка на перший погляд звучить суперечливо. Виклик починається зі збору розвідданих та спостереження, продовжується виявленням цілей і забезпеченням ефекту від застосування зброї на великих відстанях, і завершується необхідністю мати відповідну боєголовку, здатну пробити корпус або надбудову корабля, щоб завдати істотної шкоди. Оскільки ні Україна, ні її союзники в минулому не мали причин надавати пріоритет таким місіям, і спроможності, і оперативний досвід відставали. Це, зі свого боку, могло сприяти формуванню у росії відчуття відносної безпеки.
Застосувавши сили спеціальних операцій, Україна, можливо, знайшла спосіб подолати описані вище просторові та технічні виклики. Хоча ця операція була меншою за масштабом і мала менший стратегічний резонанс, вона нагадує операцію "Павутина", проведену в червні 2025 року, яка була спрямована переважно проти російської авіації.
Вивчення досвіду України
Наразі Україна не оприлюднила, як їй вдалося уразити "Град". російські джерела також не надали жодної інформації, тому масштаби збитків залишаються невідомими.
Незважаючи на ці обставини, ідея ССО атакувати судно, яке проходить внутрішніми водними шляхами, заслуговує на стратегічне обговорення, особливо для оборони регіону Балтійського моря. Як зазначалося раніше, з 2023 року росія вивчає можливості використання корветів класу "Буян-М" і "Каракурт" з Ладозького озера – за умови, що озеро залишається судноплавним і незамерзлим. Наразі НАТО, схоже, не відпрацьовує нових процедур для протидії цій загрозі.
У повідомленні України зазначено, що її Сили спеціальних операцій уразили "Град" у правий борт на рівні машинного відділення. Оскільки вибухового заряду, очевидно, було недостатньо, щоб потопити корвет, імовірно, було використано переносну зброю. Для цього могли застосувати кілька відомих методів, наприклад, імпровізований вибуховий пристрій, встановлений у воді, одноразовий безпілотний надводний апарат малої розмірності, протитанкову або навіть протикорабельну ракету, випущену з прихованої позиції на березі, або повітряну атаку з використанням FPV-дронів.
Питання тепер полягає в тому, як відреагує росія: чи буде вона розглядати цей інцидент як одиничний випадок, чи як постійну загрозу? З точки зору України, краще було б друге. Проте росія навряд чи відмовиться від подальшого використання внутрішніх водних шляхів.
Це ставить наступне питання про те, як вона може захиститися від додаткових подібних операцій. Найпростішим заходом було б утримувати екіпажі суден на постах охорони протягом усього транзиту або брати на борт піхоту для виконання цієї функції. Іншим можливим підходом могло б бути поетапне прочісування маршруту, що здійснювалося б або персоналом служб внутрішніх водних шляхів, або за допомогою безпілотників, які супроводжують і контролюють транзит.
Будь-які зусилля росії щодо посилення оборони навколо внутрішнього водного шляху можна розцінювати як непряме визнання того, що мережа більше не вважається безпечною – незалежно від того, наскільки ефективними ці заходи можуть бути на практиці. Для України це створює сприятливу асиметрію, що дозволяє їй підтримувати відчуття незахищеності з мінімальними додатковими зусиллями. Проте такий підхід має постійне обмеження: необхідність обмежувати атаки лише військовими об'єктами та уникати цивільної інфраструктури, що ускладнюється подвійним призначенням цього водного шляху. Такі цілеспрямовані атаки можуть бути спрямовані або на військові кораблі, що знову проходитимуть через цю територію, або на російські прикордонні пости вздовж водних шляхів.
Створення певної форми морського заперечення на внутрішньому водному шляху та перешкоджання росії у ротації корветів, озброєних крилатими ракетами, матиме переважно політичні наслідки. Щодо росії Україна продемонструвала б свою здатність безперешкодно діяти в стратегічній глибині москви і завдавати там шкоди; щодо своїх союзників Київ продемонстрував би відповідальний підхід у цій сфері та намір уникнути подальшої ескалації. Тому країни НАТО повинні ретельно вивчити операцію жовтня 2025 року й оснастити свої Сили спеціальних операцій так, щоб вони могли проводити подібні дії.
Сильне стримування вимагає здатності тримати під загрозою спроможності супротивника, які він цінує. Оскільки москва продовжує прагнути посилити свою здатність запускати крилаті ракети по наземних цілях зі своїх внутрішніх водних шляхів, країни НАТО повинні продемонструвати засоби протидії цьому. Почати слід з навчань і репетицій, наприклад на Рейні або Дунаї, а потім продовжити цілеспрямованою комунікацією у ЗМІ. Час для цього настав
