27 червня (8 липня) 1709 року поблизу Полтави відбулася одна з найвідоміших битв XVIII століття. На полі бою зійшлися війська шведського короля Карла XII, союзні сили гетьмана Івана Мазепи та кошового отамана Костя Гордієнка з одного боку, і московська армія петра І — з іншого. Для України ця битва стала не просто військовою поразкою союзників, а подією, після якої почалося стрімке згортання автономії Гетьманщини.
Передумови битви формувалися протягом усієї Великої Північної війни, що розпочалася у 1700 році. Карл XII вважався одним із найталановитіших полководців свого часу. Він змусив капітулювати Данію, завдав серії поразок Саксонії та Речі Посполитій і поступово переніс війну на територію московського царства. Однак восени 1708 року ситуація змінилася. Корпус генерала Адама Левенгаупта, який віз для шведської армії величезний обоз із боєприпасами та продовольством, був розбитий під Лісною. Втрата запасів змусила Карла XII змінити плани походу на москву.
Саме тоді він повернув на українські землі. Гетьман Іван Мазепа, який давно бачив загрозу для автономії Гетьманщини з боку петра І, вирішив перейти на бік Швеції. Наприкінці жовтня 1708 року було укладено українсько-шведський союз. Відповідь петра була жорстокою. 2 листопада 1708 року війська Олександра Меншикова захопили Батурин. Гетьманська столиця була зруйнована, а її населення — вирізане. Разом із містом було втрачено великі склади зброї, пороху та продовольства, на які розраховували союзники.
Зиму 1708–1709 років шведська армія провела в Україні. Навесні до союзу приєднався кошовий отаман Кость Гордієнко із запорозькими козаками. У відповідь московські війська в травні 1709 року знищили Чортомлицьку Січ.
Наприкінці квітня 1709 року головні сили Карла XII підійшли до Полтави. Місто мало важливе стратегічне значення, оскільки контролювало важливі шляхи на північ. Гарнізон складався приблизно з 4300 московських солдатів і близько 2600 козаків та місцевого ополчення. Спроба швидкого штурму провалилася, тому розпочалася облога.
25–26 червня під Полтаву прибули головні сили петра І. Біля села Яківці вони створили укріплений табір, захищений системою редутів. Саме ці польові укріплення стали одним із ключових факторів майбутньої битви.
Ситуацію для шведів ускладнило поранення Карла XII. 17 червня 1709 року під час розвідки московських позицій він отримав кулю в ногу. Після операції король не міг ходити і під час битви перебував на ношах під охороною 24 гвардійців.
План шведського командування був сміливим. Уночі армія мала пройти між редутами, вийти в тил московським військам, розбити кавалерію Меншикова, а потім атакувати головний табір Петра І. Кіннота повинна була замкнути кільце оточення. Якби задум вдався, московська армія могла опинитися у вкрай небезпечному становищі.
Опівночі 26 червня шведські колони почали рух. Але в темряві частина кавалерії заблукала. Дорогоцінний час було втрачено. Близько четвертої ранку московити помітили наступ і відкрили вогонь. Ефект раптовості зник.
Під час проходу через редути частина шведських підрозділів штурмувала укріплення, а частина намагалася їх обійти. Через плутанину та сильний вогонь втрати зростали. Декілька редутів були взяті, але інші продовжували обстрілювати наступаючих.
Шведська кавалерія успішно атакувала кінноту Меншикова і відкинула її до боліт біля Ворскли. Проте переслідування було зупинене наказом командування.
У ході бою сталася ще одна цікава подія. До шведів надійшла пропозиція від полку козаків Івана Скоропадського чисельністю близько 2000 осіб перейти на бік Карла XII в обмін на гарантії безпеки. Через плутанину та неможливість швидко отримати згоду короля цей шанс було втрачено.
Особливо тяжким ударом стало відокремлення загону генерала Карла Роса. Його батальйони втратили зв'язок із головними силами та були оточені московськими військами. Через це шведське командування довго не наважувалося розпочати вирішальну атаку.
Попри це каролінери пішли в атаку. Шведська піхота, яка вважалася однією з найкращих у Європі, прорвалася до московських лав і вступила в рукопашний бій. На деяких ділянках центр і лівий фланг петра І почали відступати. Цареві навіть довелося особисто зупиняти свої батальйони.
Проте величезна чисельна перевага, артилерія та резерви поступово переломили ситуацію. Виснажені шведські полки почали відступати. Кавалерія прикривала відхід піхоти, здійснюючи відчайдушні контратаки.
Втрати були значними. Шведи втратили близько 10 тисяч убитими та пораненими. московські втрати оцінюються приблизно у 4900 осіб убитими й пораненими.
Рештки армії відступили до Переволочної. У ніч із 29 на 30 червня 1709 року Карл XII та Іван Мазепа переправилися через Дніпро з невеликим загоном. Основна частина шведської армії залишилася під командуванням Левенгаупта. Попри наказ короля продовжувати рух до Криму, Левенгаупт вирішив капітулювати перед Меншиковим. Разом зі шведами московитам були видані й запорозькі козаки, яких згодом жорстоко стратили та закатували.
Для України наслідки Полтавської битви були надзвичайно тяжкими. Поразка Мазепи прискорила наступ московської влади на права Гетьманщини. Частина української еліти, серед якої Пилип Орлик, Іван Ломиковський та Андрій Войнаровський, була змушена емігрувати. Розпочався період поступового демонтажу українського самоврядування, який завершиться ліквідацією Гетьманщини та Запорозької Січі.
Полтава стала переломним моментом і для всієї Європи. Після 1709 року Шведська імперія почала втрачати статус великої держави, а московське царство, навпаки, стрімко зміцнювалося. Саме тому історики часто називають Полтавську битву одним із тих боїв, які визначили політичну карту континенту на багато десятиліть уперед.
Історії українських козаків
