Це я про Усманова та санкції.
Як пише західна преса, передусім Financial Times, Франція разом зі Словаччиною заблокувала продовження дії санкційного списку, до якого входять приблизно 2600 фізичних та юридичних осіб.
Із Фіцо все зрозуміло. А ось Макрон і Франція як блокувальники виглядали дивно. До того моменту, поки FT не пояснила можливу причину.
Франція домагається виключення мільярдера Алішера Усманова із санкційного списку ЄС в обмін на звільнення кількох французьких громадян, яких утримують в Азербайджані. Одним із французів, звільнення якого, за даними EUobserver, домагається Париж, є бізнесмен Мартін Раян, затриманий в Азербайджані за звинуваченням у шпигунстві. Франція офіційно не підтверджує існування угоди «Усманов в обмін на французів», посилаючись лише на питання національної безпеки.
Усманов — жирна санкційна ціль. Метали, гірничодобувний бізнес, телекомунікації, видавничий дім «Комерсант»… Класичний російський олігарх, «опора режиму», який завжди готовий підставити фінансове плече путіну. Так, до речі, було і з «Комерсантом». У ті давні часи, коли видавничим домом володів Березовський, потім його дали потримати Патаркацишвілі, а згодом, у 2006 році, він опинився в руках Усманова.
Всередині "Комерсанту" пояснення, чому власником став саме Алішер Бурханович, який до того не мав стосунку до видавничої справи, було просте: наказав путін.
Тоді йшов «переділ» російської економіки і формувався новий, путінський уклад РФ, який передбачав участь держави в усіх сферах життя. Але не за державні гроші, а за гроші олігархів, які до того отримали від держави преференції і тепер мали їх «відпрацьовувати». Хтось, наприклад, купував для державних музеїв яйця Фаберже на закордонних аукціонах, а Усманов мав купити «Комерсант» і зробити його ручним та провладним. Що згодом йому й вдалося.
І ось тепер спокій цього діда, його можливість, не озираючись, їсти хамон на Рив’єрі, ставить під загрозу всю архітектуру економічного стримування Росії в її агресивних намірах — уже не тільки щодо України, а й щодо всієї Європи.
Чи могли французи домовитися з Азербайджаном про звільнення «шпигуна»? Так, цілком. Але Баку, а за ним і Анкара, вирішили, що це добрий кейс, аби зняти санкції з Усманова. Чому? Тут ми заходимо на мінливе поле здогадок.
Наприклад, Баку вирішило, що може диктувати свою політику цілому ЄС. Але це було б великим узагальненням. Компанії та офшори Усманова, в усякому разі відкрито, не вкладалися в економіку Азербайджану. Думаю, все простіше. Це дружба.
Усманов — друг Алієва. Вони вітають один одного та членів своїх сімей зі святами. Що може бути більш яскравим прикладом приязного ставлення, ніж купівля будинків у Лондоні? Так сталося і у відносинах цих двох панів. Спочатку сім’я Алієва придбала будинок у Північному Лондоні, а потім Усманов придбав будинок неподалік. Чи є між ними гроші? Скоріш за все. Ми цього не знаємо достеменно.
Додам, що за Усманова країни «топлять» не вперше. У березні цього року країни Центральної Азії через Словаччину, за підтримки Угорщини Орбана, вже намагалися домогтися зняття санкцій з Усманова. Пояснювали це тим, що він
«…пішовши з активного бізнесу приблизно десять років тому і присвятивши себе благодійній діяльності, він підтримував культурні, гуманітарні та спортивні проекти, що сприяють відкриттю країн Центральної Азії для Заходу, а також зробив значний внесок у зміцнення людських зв'язків у тюркському світі».
Що саме вкладається в розуміння «людських зв’язків», можна тільки здогадуватися. Фактично все — від будівництва водогонів до підтримки регіонального сепаратизму.
І ось тепер — шантаж.
Причому з дуже неприємними довгостроковими наслідками. Бо якщо санкції з Усманова знімуть у результаті такого торгу, інші олігархи почнуть шукати такі самі можливості. Вже Михайло Фрідман розминає Люксембург, а той домагається зняття з нього санкцій. Тут історія простіша: Люксембург заморозив активи Фрідмана у своїй країні на виконання санкцій, а тепер Фрідман судиться з Люксембургом, вимагаючи від країни компенсацію в розмірі близько 16 мільярдів доларів.
«Це означало б, що це не тільки нагорода для росії, але й винагорода за ув'язнення європейців»,
— сказав FT один із високопоставлених європейських дипломатів. І це третій аспект.
Політику в дусі Лукашенка можна розповсюдити на всю Європу. А вона, нагадаю, полягає в тому, щоб хапати своїх політичних опонентів, а потім із пафосом обмінювати їх на зняття санкцій з боку США. Якщо така схема починає працювати, то санкції перестають бути інструментом стримування і перетворюються на предмет торгу.
А це вже зовсім інша гра під час якої озиратися будуть не тільки злочинці в Європі, а самі європейці, яких та сама російська розвідка може почати не просто затримувати у себе, але й викрадати у них вдома.
