Чигирин. Нині це затишне містечко з населенням трохи більше 8 000 жителів, але у середині XVII століття воно було 50-тисячною гетьманською столицею з кам’яницями та потужною фортецею. Його серцем слугувала резиденція Богдана Хмельницького, зруйнована за часів Руїни та відбудована за президентства Ющенка.
Після Хмельницького тут правили Виговський, Юрій Хмельницький, Тетеря та Дорошенко. У 1674 році на Чигирин посунула армія московського воєводи Ромодановського разом із козаками лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Це був черговий епізод, коли Москва штучно розколювала Україну, нацьковуючи козаків одне на одного. Тоді Петро Дорошенко за допомогою турецько-татарського війська Кара-Мустафи відбив напад, але восени 1676 року 30-тисячна московсько-самойловичева армія знову обложила місто. Щоб уникнути даремного кровопролиття перед перевагою ворога, Дорошенко наказав 2-тисячному гарнізону припинити опір. Гетьмана відправляли до Московії, де він провів у засланні 22 роки до самої смерті.
Самойлович став останнім гетьманом «обох берегів Дніпра», але вже у 1687 році московити звинуватили його у зраді та заслали до Сибіру. Саму ж столицю непохитно прагнули захопити османи, аби посадити там Юрія Хмельницького. У 1678 році під час другого штурму 120-тисячного турецького війська комендант фортеці Патрік Гордон вивів оборонців, а сам Чигирин підірвав. Від розкішного міста лишилися тільки попелище й руїни.
Від Чигирина дорога веде до таємничого Холодного Яру. Найширша його частина розташована біля села Мельники, де протікає річка Медведка. Завдяки найгустішій в Європі яружно-балковій мережі та унікальному мікроклімату — прохолоді навіть у літню спеку — ця заліснена долина здавна була ідеальним прихистком для повстанців. У XVIII столітті Мельники перетворилися на центр Коліївщини, а Мотронинський монастир став її духовною базою.
Далі шлях лежить до хутора Буда. Тут у 2011–2012 роках звели дерев'яну козацьку церкву на честь останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, канонізованого як мученика. Поруч росте легендарний Дуб Максима Залізняка — одне з найстаріших дерев України, якому понад 1100 років.
Особистість ватажка повстання Максима Залізняка оповита таємницями. На відміну від радянського міфу про стихійний бунт, Коліївщину готували понад рік. Головними організаторами виступали козацький полковник Йосип Шелест та ігумен Мотронинського монастиря Мельхіседек (Значко-Яворський). Після загадкової загибелі Шелеста за місяць до вибуху повстання отаманом обрали Залізняка. У травні 1768 року в монастирі біля ставу ігумен зачитав легендарну «Золоту грамоту» про надання селянам волі та освятив зброю повстанців — обряд, що нагадує традиції європейських лицарських орденів.
Повстання підступно придушили російські війська. Залізняка заслали до Сибіру, а от Мельхіседек покарання уникнув і пізніше входив до Новгород-Сіверського гуртка — таємного товариства козацької старшини, що обстоювало автономію України.
Мотронинський монастир, який у домонгольські часи починався з печер, століттями залишався осередком козацького духу. Попри те, що царський режим закривав чоловічі козацькі обителі або перетворював їх на жіночі, випалити цю спадщину не вдалося. На початку XX століття саме тут зародилася Холодноярська республіка, яка боролася проти російських окупантів до 1922 року під проводом легендарних отаманів, зокрема Івана Чорноусова (Чорного Ворона).
Так крізь віки — від козацьких січей до холодноярських повстанців — простежується непоривна тяглість українського лицарського духу та боротьби за волю.
