Якщо ми подивимося на багаторічний контент «Кварталу 95» не як на розважальне шоу, а як на ідеологічний інструмент, ми побачимо системну, багаторічну роботу зі знецінення самої концепції української нації. Жодних сумнівів, що це був не просто гумор, а індустріальна деконструкція української ідентичності, яка сьогодні має отримати чітку правову кваліфікацію в рамках законів про захист української суб’єктності.
Їхня діяльність ідеально лягає у визначення тих юридичних термінів, які давно на часі і які я пропоную узаконити, тому розраховую на вашу підтримку. Це:
Українофобія — відкрита форма ворожості проти права українців бути окремою нацією. Коли зі сцени роками транслювався образ українця як тупуватого селюка, крадія сала, ебонітової палички чи маргінала, а Україна порівнювалася з «актрисою німецьких фільмів для дорослих» — класична, еталонна українофобія. Це створення культурного гетто для всього українського, щоб виправдати домінування «вищої» російськомовної культури.
Антиукраїнізм — це методична спроба довести, що українська держава є «штучною» і «неповноцінною». Коли мова, армія, православна віра без Москви, історична пам’ять та європейський вибір десятиліттями виставлялися як нафталіновий пафос, непотрібний «простому народу», а здатність до спротиву висміювалася як екстремізм — це була підготовка суспільства до капітуляції. Це простежується на багаторічній мантрі отоксичування концепту, запропонованного Порошенком: армія, мова, віра. Московія атакувала в першу чергуй саме цей україноцентричний концепт, і, зрозуміло, його носія чи промоутера. Порошенка привів як приклад, на якому добре вижно, як національні ідеї розтопчує московська пропаганда, агентура і промосковські політики, тож не шукайте тут зради.
Україноненависництво — це системне приниження спільноти. Жалюгідні спроби знущатися з переселенців (кейс зі Скадовськом - Сіськадовськ), висміювання трагедій, зневага до людей, які переходять на українську — усе це легітимізувало право суспільства не поважати власну країну.
Телевізійна імперія Кварталу не просто «робила смішно». Вона формувала ідеального малороса: людину, якій байдуже на прапор, якщо холодильник повний, і якій смішно дивитися, як принижують її власну історію.
