Якщо ви думали, що XXI століття — це час демократії, міжнародного права й прав народів на самовизначення — розслабтесь. Увімкніть телевізор, або ще краще — зайдіть у Twitter Трампа. Там усе пояснено простіше: "Путін хоче щось, Зеленський теж хоче, а я, як найкращий посередник усіх часів, вирішу, що кому дістанеться".
Останній акт геополітичної опери: Трамп, теперішній президент США, виставив Путіну ультиматум. Звучить голосно, але насправді це скоріше в стилі "Володимире, давай зробимо це красиво, без образ". І поки в Києві рахують дрони в небі, у Вашингтоні рахують, скільки голосів Трампу принесе картинка «Я зупинив війну».
Ультиматум — це серйозна штука. Вимога припинити вогонь. А інакше? А інакше — санкції, митні тарифи, тарифні санкції, санкційні тарифи й дуже сердиті твіттер-пости. Путін, звісно, покрутив пальцем біля скроні. Але знаєте, хто злякався найбільше? Індія. Бо їй накатали +25% мита. Логіка залізобетонна: Росія вбиває українців, тому Трамп карає індійських експортерів. Це вже не геополітика, це TikTok-дипломатія.
Тим часом Трамп не втрачає можливості заявити: "Я хочу миру!" Але, здається, його бачення миру — це щось на кшталт старого ринку: всі зібрались, посміялись, поторгувались, потиснули руки й розійшлись. Хтось отримав територію, хтось — лояльність, хтось — тишу в телеефірі. Україна ж отримала «що залишилося», як у шведському столі о 3-й ночі.
А що ж Росія? А Росія грає довгу. Поки Трамп міряє геополітику лайками, Путін міряє її квадратними кілометрами. Йому не потрібні санкції, йому потрібні Харків і Запоріжжя. І поки світова преса обговорює, чи буде зустріч Трампа з Путіним, той уже проводить перемовини сам із собою.
Іронія в тому, що все це подається як "врегулювання конфлікту". Тобто, коли до тебе в дім вдерся грабіжник, побив дітей, зґвалтував матір, а потім Трамп пропонує: "А давайте просто припинимо бійку. Половина хати — йому, ви — мовчите, а я — миротворець".
Це й є нова реальність. Назвемо її "суверенітет за розкладом". Україна втрачає території, економіку, людей, суб'єктність, але натомість отримує… мирні слова. Ультиматуми, які не мають сили. Саміти, які — як Tinder: багато обіцянок, жодної відповідальності. Коли Трамп і Путін зустрінуться, це буде скоріше турнір із постімперського бізнес-покеру, де головний приз — залишки України. І не забудьте — обидва гравці вже мали свої успіхи: один захопив Крим, інший — Instagram.
А що ж світ? ЄС обговорює чергову заяву. НАТО — новий план до 2035 року. Китай киває головою. Туреччина продає дрони обом сторонам. Саудівська Аравія знімає серіал про «мир на Сході Європи». Латинська Америка не в курсі. Глобальний Південь чекає, хто виграє — щоб підтримати переможця.
А тим часом за столом стоїть Трамп. У руці — гольф-клуб, на обличчі — фальшива усмішка, у голові — рейтинги. І в голосі: "Я домовлюсь з Путіним, як ніхто раніше!".
Пробач, Україно. У цій великій грі ти не гравець. Ти фішка. І поки дорослі чоловіки в костюмах торгують кордонами, ти можеш лише спостерігати — та збирати уламки після їхніх "мирних угод".
Іронія в тому, що війна триває. І триватиме. Поки "миротворці" малюють карти за наш рахунок, поки реальність диктують дрони і гради, а не угоди в Давосі чи на Mar-a-Lago. Поки Україна не буде не предметом торгу, а його припиненням.
А поки — готуймося до чергової "історичної зустрічі". І запасаймось попкорном. Це ж все-таки Трамп. Він і війну зробить реаліті-шоу.
