Козацьке військо мало особливу ціну тим, що це було народнє військо. Коли в инших країнах і державах військову справу вела вища верства родовитої шляхти, то козаччина вийшла з народніх низів і ніколи не затрачувала своїх звязків з народом.
Це давало козацькому війську тривку і широку підставу і невичерпану силу: все з народньої маси напливали свіжі охотники, свіжі вояки. Цьому завдячувала козаччина й свою велику чисельність: «Де кущ, там козак, а де байрак, там сотня козаків»... Це незвичайно облекшувало і воєнну мобілізацію, — кожна оселя давала відразу готову сотню.
Звязки з народом давали козакам свідомість, що вони є оборонцями своєї землі, своєї батьківщини, всіх народніх прав і надбань, — що вони підіймають зброю за свою, добру справу.
Випливом цього було й козацьке завзяття і неуступчивість: «Скорше наші язики обернуться взад, як вони до нас повернуться», казали повстанці часів Хмельницького, проганяючи шляхту. Підчас боїв на Брацлавщині в 1650-их роках у деяких замках козаки давали себе винищити огнем, а не піддавалися.
Під Берестечком уславилася козацька сотня, що цілий день відбивалася від переможної сили ворога, а на ніякі переговори не хотіла здаватися. Кілько ж згадок про таких безіменних козацьких героїв стрічаємо навіть у ворожих джерелах.
Народнє військо розуміло, що боронить своєї справи. «Козаки служать тільки за свої вольности», заявив гетьман Скоропадський цареві петрові і викликав тим крайній гнів царя.
