Фортеці на колесах могли рухатися в бою та миттєво ставати непохитною обороною
Під час маршу коней та найцінніші припаси завжди вели в центрі табору, закриваючи їх суцільним кільцем возів. Спереду і ззаду прямокутник табору навмисно не замикався — ці проходи прикривала швидка козацька кавалерія. Сама побудова мала особливі «крила»: одна або кілька колон возів були довшими за інші саме на ширину табору. Це робилося для того, щоб у разі раптового нападу чи необхідності терміново стати в оборону «крила» швидко розверталися й миттєво заблокували вільні сторони табору возами, утворюючи замкнене фортифікаційне кільце.
Коли передбачалася довгострокова оборона, козаки викопували спеціальні рови, а колеса возів глибоко вкопували в землю, скріплюючи їх між собою залізними ланцюгами та з'єднуючи голоблями. На самі вози насипали землю й пісок, а ззовні та зсередини навколо них викопували потужну мережу траншей, окопів, вовчих ям та бійниць, з’єднаних сполучними ходами й переходами. На возах установлювали легку гарматну артилерію (фальконети та гаківниці), з яких козацькі стрільці вели безперервний вогонь у кілька шерег: поки перша шерега стріляла, друга й третя перезаряджали мушкети.
Такі табори слугували непохитними базами, з яких козаки не лише оборонялися, а й здійснювали раптові нічні вилазки та контратаки на ворога. Розмір табору прямо залежав від чисельності війська та кількості возів — зазвичай на кожні 5-10 козаків припадав один віз. Під час грандіозної битви під Берестечком у червні-липні 1651 року ширина та довжина гігантського табору Богдана Хмельницького та іслам-гірея становили понад сім кілометрів, а сам табір нараховував десятки тисяч возів, розташованих у кілька рядів.
Проте козаки використовували пересувні табори з возів не тільки для захисту, а й для рішучого нападу на ворога, маневрування та ведення важких бойових атак на марші. У серпні 1621 року під час Хотинської війни 40-тисячне козацьке військо на чолі з Яковом Бородавкою (а згодом Петром Сагайдачним) під охороною рухомого табору з кількох тисяч возів пройшло крізь молдавську територію до Хотина, успішно відбиваючи численні люті напади турецької та татарської кінноти.
Ще однією яскравою сторінкою використання рухомого табору стала битва під Солоницею 1596 року під час повстання Северина Наливайка та Григорія Лободи, де понад два тижні козаки утримували облогу проти переважаючих сил польського війська Станіслава Жолкевського. Також у вересні 1648 року під час битви під Пилявцями саме грамотне вишикування та раптовий маневр козацького табору із застосуванням артилерії зламали стрій польської шляхти та змусили її до панічної втечі. Рухомий табір став унікальним явищем тогочасного військового мистецтва, яке викликало захоплення та страх у європейських і османських полководців.
