Колишні президенти України продемонстрували солідарність з діючим главою держави Володимиром Зеленським, який 20 червня 2026 року повернув Польші її найвищу нагороду — Орден Білого Орла. Це було зроблено у відповідь на рішення президента Польщі Кароля Навроцького, який за день до цього, 19 червня, позбавив президента України Володимира Зеленського цієї відзнаки.
«Орден Білого Орла — це не звичайна нагорода, а символ найвищої довіри Речі Посполитої, що означає особливий зв’язок із Польською державою та особливу вдячність народу. Такий символ вимагає не лише заслуг, але й поваги до цінностей, які становлять фундамент нашої спільноти», — пояснив президент Польщі. На його думку, український президент продемонстрував неповагу, коли наприкінці травня 2026 року присвоїв одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування «імені Героїв УПА».
Нижче викладені заяви всіх чотирьох українських президентів, які синхронно, в один день, вирішили повернути польському президенту Орден Білого Орла.
Президент України Володимир Зеленський.
Отримав нагороду 5 квітня 2023 року – відмовився 20 червня 2026 року.
Напередодні пан Президент Польщі зазначив, що Орден Білого Орла не є звичайною відзнакою. Це символ найвищої довіри Речі Посполитої. Він означає особливий зв’язок із Польською державою та особливу вдячність народу. Такий символ вимагає не лише заслуг, але й поваги до цінностей, які становлять фундамент нашої спільноти.
Отже, якщо вважається, що цей особливий символ може залишатись у Катерини Другої, Беніто Муссоліні та Герхарда Шредера, то ми в Україні не будемо із цим сперечатись.
Україна вдячна Польському народові за підтримку та співпрацю, яка відіграє значну роль у боротьбі за нашу і вашу незалежність від Росії.
Україна ніколи не забуває солідарності та знає, що співпраця між державами і народами у нашому регіоні є однією з відчутних гарантій безпеки і для українців, і для кожної держави-сусідки.
Україна продовжить захищатись у цій війні, що її розвʼязала Росія, і ми обовʼязково здобудемо достойний мир.
Україна вдячна всім народам, державам та лідерам, хто буде й надалі з нами на шляху захисту свободи і хто буде разом з Україною гарантами повоєнного миру в Європі та нової реальної безпеки.
Україна і надалі буде відкритою до всіх змістовних форматів взаємодії з Польщею, щоб постаратись не допускати різночитань складних і болісних сторінок минулого наших народів і забезпечити належну повагу всім безневинним жертвам 20 століття.
І українці роблять усе від нас залежне, щоб у цьому столітті не допустити програшу Європи.
Я пишаюсь нашими людьми і КОЖНИМ українським воїном – мільйонами українців та українок, які заслуговують на беззаперечну шану за героїзм, що проявлений Українським народом у захисті від російської агресії.
Ми вважали, що саме Українському народові і нашій армії у 2023 році був адресований Орден Білого Орла. Так тоді говорилося. Сьогодні я відправив Орден пану Президенту Польщі.
Думаю, майбутнє підтвердить шану до українців.
Слава Україні!
Оригінал заяви (https://t.me/V_Zelenskiy_official/19562)
Президент України Петро Порошенко.
Отримав нагороду 17 грудня 2014 року – відмовився 20 червня 2026 року.
«Якщо ми будемо сваритися через минуле, майбутнє виграє хтось інший. Президенти України та Польщі повинні нарешті це зрозуміти. Поки не стало запізно!».
Це слова прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска. «Переможцем у війні за історію та ордени може стати лише Москва», — думка міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського. Згоден з обома, бо в десятку.
В той же час вважаю помилковим рішення Президента Польщі Кароля Навроцького і несправедливим по відношенню до народу України. Не випадково його вже привітав медведєв. кремль завжди аплодує всьому, що послаблює єдність між Україною та Польщею.
І у випадку Зеленського, і в моєму випадку нагороджували не глав держави, а українців, наших воїнів, які боронять Україну, Польщу і всю Європу. Тому я прийняв рішення відмовитися від Ордену Білого Орла. Два тижні тому я обіцяв колегам на погоджувальній раді зробити цей крок, якщо нам не вдасться переконати Президента Навроцького не робити хибне рішення. На жаль, не вдалося.
Отже, попри те, що незаконним антиконституційним рішенням української влади через санкції мене позбавлено всіх державних нагород, я ухвалив рішення відмовитися від Ордена Білого Орла. Це мій жест у відповідь на рішення Президента Польщі. Але цей крок жодним чином не адресований польському народові!
Незмінною залишається моя вдячність Польщі за підтримку України та українців у важкі часи. Незмінним залишається моя глибока переконаність у стратегічній дорогоцінності українсько-польського партнерства. Незмінними залишається моя повага до своїх колег та друзів президентів Квасьнєвського, Коморовського і Дуди, прем’єра Туска, міністра закордонних справ Сікорського і решти польських політиків, з якими ми будували і продовжимо будувати міцне партнерство, я би навіть сказав союзництво.
Ті в Польщі, хто не пережовує історичні міфи, а вивчає історію і робить висновки з її уроків, знає, шо після того як Україна втрачає незалежність, її втрачає і Польща. Але не минуле має визначати наші стосунки. Я не хочу щоб поляки редагували наші підручники і жодним чином не претендую на те, щоб ми українці корегували польські підручники, бо інакше нам пришлють спільний підручник із москви.
Але сьогодні варто поставити кілька чесних запитань.
Хто довів українсько-польські відносини до ситуації, коли історичні суперечки знову почали домінувати над питаннями спільної безпеки?
Хто підставив українську державу, допустивши перетворення складних сторінок історії на інструмент політичної конфронтації?
Хто не побачив або не захотів побачити, що від цієї ескалації виграє лише одна столиця — москва?
У цій війні надзвичайно важлива логістика. Україна щодня руйнує логістику ворога в окупованому Криму, намагаючись ускладнити постачання російської армії. Натомість росія через своїх агентів впливу, через корисних ідіотів і через старі історичні рани намагається руйнувати нашу логістику на заході — там, де проходять ключові маршрути підтримки України. Для нас Жешув — це не просто польське місто. Це один із символів міжнародної солідарності з Україною.
Тому будь-яка криза між Києвом і Варшавою сьогодні — це не лише проблема дипломатії. Це питання безпеки. І саме тому її потрібно вирішувати негайно. Сьогодні важливо не поглиблювати конфлікт, а завершити його. Я завжди згадую слова Святого Івана Павла ІІ: «Прощаємо і просимо прощення». Саме ця формула свого часу допомогла нашим народам знайти шлях до примирення і партнерства.
Тому пропоную вже з понеділка шукати рішення, які дозволять не поглибити нинішню кризу, а перетворити її на поштовх до нового етапу українсько-польського партнерства — чесного, дружнього, стратегічного. Політики можуть собі дозволити політичні жести, але дипломати мають не орденами кидатися, а долати кризу.
Вона, до речі, виходить за межі двосторонніх стосунків, бо Польща за моїх часів стала і надалі має бути нашим головним адвокатом на шляху до членства в ЄС та НАТО. І зараз головне для української дипломатії зберегти це надбання, і посилити нашу внутрішню єдність у боротьбі за амбітні зовнішні цілі. Саме у цій логіці я і ухвалював своє рішення.
Оригінал заяви (https://www.facebook.com/petroporoshenko/posts/pfbid02c7Trn6CpdsiHuScKSoMgQErUPfgJJM37dVdn2kTpkA2FQF...)
Президент України Віктор Ющенко.
Отримав нагороду 11 квітня 2005 року – відмовився 20 червня 2026 року.
Дорогі українці, вельмишановні поляки, шановні друзі!
Я родом із Сумщини. Це одна із найвіддаленіших північно-східних областей України, яка, звісно, межує з росією. На краю мого села Хоружівка є один із багатьох розбитих вітрами ярів, який і сьогодні називається Полулях. Недалеко від цього яру стоїть відлитий із чавуну досить високий пам’ятник (можливо, 4–5 метрів із цоколем). На одній із його сторін викарбуваний текст: «На етом местє проходила граница между Польщей і росією» (росія написана з маленької літери).
Ще маленьким хлопчиком, багато часу проводячи в цьому яру, де трави вищі за людський зріст, я пізнавав ціну праці. І сьогодні цей яр для мене залишається чарівним, красивим і хрестоматійним. Колись звідси почалося моє осягнення українсько-польських відносин. Прийміть вищесказане як переднє слово до нашої розмови.
Багато сторіч українці і поляки жили поруч як історичні сусіди. Часто ми мешкали на одній землі — жили і дружньо, і терпеливо один до одного, і по-різному… Світ змінювався, а разом із ним і наші кордони, зокрема й із Польщею. Драматичним для нас було особливо XX століття з конфліктами і навіть війнами. Звісно, зберігалися різні погляди та оцінки цих подій з української і польської сторін.
Очевидно, для кожної нації ці події вже стали історією, яку не зміниш. Більше того, ця історія відносин стала суб’єктивною частиною кожної нації і держави.
Тому вважаю одним із знакових, непростих, але важливих рішень уже далекого 2003 року рішення Президентів України та Польщі, Урядів і Парламентів обох країн про прийняття історичної взаємної прощі із глибоким християнським змістом: «Вибачаємо і просимо вибачення». Це було гідно і мудро.
Базово важливо і сьогодні триматися цієї інтегральної політичної формули щодо нашої взаємної історії. Не спекулювати і не висмикувати контексти. Всю решту важливої роботи з пошуку істини залишимо науковцям, освітянам та громадськості.
Декілька слів до дискусії щодо національних героїв. В Україні та Польщі була, звісно, різна історія і різні герої. Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. Повторюся: ваші і наші герої — люди різні. Але переконаний, що їхній вибір базований на соціоментальному критерії. А саме — національними героями України є ті, хто присвятив свою боротьбу, здоров’я і життя свободі нації та суверенності своєї держави. Переконаний, що так чинить і польська нація. Тому, чиїм доблесним іменем названо військовий підрозділ ЗСУ — це суверенне право української нації і держави.
На завершення хочу підкреслити окремо: рішення Президента Польщі Кароля Навроцького ініціювати позбавлення українського воїнства та нації (в особі Президента України Володимира Зеленського) Ордена Білого Орла — безумовно безвідповідальне.
Сьогодні українське воїнство і українська нація віддано борються за «нашу і вашу свободу». Саме тому будь-яка спроба скасувати попереднє рішення виходить далеко за межі ставлення до одного політика. Це стосується мільйонів українців, які захищають та продовжують платити найвищу ціну за право мати свою незалежну державу і за свободу Європи.
У 2005 році я мав за честь отримати Орден Білого Орла від Президента Олександра Кваснєвського. Це була нагорода за єдність і солідарність двох великих народів. Я керувався тим, що обидві нації знайшли в собі мужність дивитися одне одному в очі, тримати діалог, говорити правду і приймати її, якою б гіркою вона не була. Саме на такому фундаменті базувалося справжнє примирення. Не випадково саме польський народ одним із перших простягнув руку допомоги Україні у найскладніші дні 2022 року. Це був прояв великої людської солідарності, який українці ніколи не забудуть.
Нам боляче, що у цей доленосний, кривавий час, коли Україна стоїть насмерть, ми бачимо кроки, які завдають удару по нашому братерству. Проте ми не станемо відповідати ворожнечею чи приниженням. Ми — народ, який має власну історію, власну гордість і власну правду.
Ми показуємо приклад того, як поводиться сильна нація і не вимагаємо від інших того, чого не робимо самі. Але ми вимагаємо поваги до нашого вибору, до нашої пам’яті та до наших героїв.
Тому я ухвалюю єдине правильне і чесне рішення. На знак глибокого протесту проти нинішньої політики Варшави, яка зневажає українську історію, та на знак абсолютної, непохитної солідарності з кожним нашим воїном і Президентом України, я повертаю цей орден назад. Це не акт ненависті, а акт виняткової гідності.
Українська нація — велика, могутня і самодостатня. Нас не зламали віковічні імперії, не зламає Москва, і тим паче нас не змусять до покори ті, хто намагається переписати нашу історію чи принизити наш вибір. Своє козацьке право на власну пам’ять і власну гордість ми виборюємо щодня. Ми продовжуємо дивитися на вас, наших польських сусідів, з надією на мудрість і розуміння. Бо віримо: правда, як і наше українське сонце, все одно зійде і буде жити вічно.
Слава Україні! Великому, незламному українському Воїнству — довічна слава!
Оригінал заяви (https://www.facebook.com/president.ukraine/posts/pfbid031xpzmHS2J3BsDtHphndKDSDhjoiFs63UkStiwsxn8DCz...)
Президент України Леонід Кучма.
Отримав нагороду 16 травня 1997 року – відмовився 20 червня 2026 року.
У зв’язку з рішенням президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Президента України Володимира Зеленського польського ордена Білого Орла, я прийняв рішення відмовитися від цього ордену, яким мав честь бути нагородженим у 1997 році.
Протягом всього свого президентства я вважав вибудову дружніх відносин з Польщею одним із своїх головних пріоритетів. Разом з моїм колегою Алєксандром Квасьнєвським ми докладали максимум зусиль для цього. Ми приділяли особливу увагу вирішенню історичних проблем у відносинах між нашими народами, результатом чого стала наша спільна заява 2003 року про їхнє примирення. Прощаємо і просимо прощення – саме цей принцип ми з президентом Квасьнєвським розробили за духовного посередництва великого поляка, Папи Івана Павла Другого.
Протягом десятиліть цей принцип працював. Справжня дружба України та Польщі стала реальністю. Її підтвердженням є та неоціненна допомога, яку Польща надавала Україні з перших годин повномасштабного вторгнення РФ. І я впевнений, що нинішній недружній крок президента Навроцького не може перекреслити все це.
Але сьогодні я не маю іншого вибору, ніж відмовитися від високого польського ордену. Не для того Україна прийняла бій від Росії, яка обґрунтовувала своє вторгнення історичними претензіями, щоб сьогодні вже інші країни диктували нам нашу історію та визначали, кого нам шанувати.
Я вірю у те, що дружба та союзницькі відносини між Україною та Польщею збережуться. Але сьогодні я відчуваю сум і тривогу. Одна справа — коли нападає ворог. Зовсім інша — коли ворожнеча розводить друзів. А ще страшніше — якщо цим друзям ще й загрожує спільна небезпека.
Ми маємо пам’ятати історію. Однак минуле не може бути важливішим за майбутнє. Пекучий, гострий, але фантомний біль давньої трагедії не повинен осліплювати настільки, щоб не бачити реальну, теперішню загрозу імперської сили на Сході, яка раніше вже позбавляла державності обидва наші народи та не приховує намірів спробувати зробити це знову.
Україна і Польща потрібні одна одній як ніколи раніше. Політики обох країн мають усвідомлювати це. Я сподіваюся на їхню мудрість.
