Оскільки Мережею промайнула інформація про можливе “напівоточення” Сум, яка за собою потягнула виникнення панічних настроїв з деякими дуже сміливими припущеннями про оточення та окупацію обласного центру, вважаю за необхідне розставити крапки над “ї”. І почну з термінології.
Не буває “напівоточення”, “недооточення”, “майже оточення”, “ось-ось оточення” і так далі. Оточення або є, або його немає, воно або тактичне, або оперативне. Решта – гра слів.
Наприклад, оперативне оточення це положення підрозділу, коли він ізольований від основної групи військ, унаслідок чого не може отримувати постачання, або забезпечити собі вихід із зони ізоляції, але має певний вільний маневр. На сьогоднішній день у Сумській області немає жодної зони, яка б відповідала правильній інтерпретації цього терміну та його застосування недоцільно в тому вигляді, в якому він гуляє зараз по мережі.
У цілому нині ситуація на Сумщині (Північно-Слобожанський напрямок), і справді складна. Зважаючи на провал стартової фази весняно-літнього наступу, командування окупантів намагається відвернути увагу на інші, абсолютно несподівані на перший погляд ділянки фронту. І такою ділянкою фронту є кордон рф з Україною, до чого активно залучається ресурс тактичної групи (ТГр) “Курск”.
З початку 2026 року російські війська досить активно роблять спроби закріпитися в прикордонній зоні Харківської та Сумської областей – на ділянках, які раніше не розглядалися як основні напрямки для удару. Загалом вони такими не розглядаються російським командуванням і зараз, але для створення панічних настроїв у самій Україні та відволікання уваги російської аудиторії від провального Запорізького та стагнуючого Слов’янсько-Краматорського плацдармів такий сценарій точково, але реалізується.
Уздовж кордону з росією у Чернігівській, Сумській та Харківській областях є понад сотня населених пунктів, які розташовані або прямо на кордоні, або в критичній близькості від неї – сотні, а то й десятки метрів. Повторюся, таких сіл понад сотню і розмістити в кожному з них по гарнізону, відділенню чи взводу, нереально за нинішніх умов.
Окупанти у свою чергу проводять рейдові дії своїх малих тактичних та диверсійних груп у ці села з метою демонстративного їхнього захоплення, а також взяття місцевих мешканців у заручники. Такі дії можуть подаватися як якийсь прорив кордону чи відкриття нового напрямку, але реальна їхня мета – розосередження уваги українського командування, відтягування сил та засобів, а також створення панічних хвиль усередині України.
Ці дії не говорять про можливості росіян захопити всю Сумську область чи обласний центр – Суми. Але говорять про те, що противник і далі відгризатиме вздовж кордону шматки, а ми можемо реагувати на цю загрозу виключно за фактом і вкрай рідко на попередження.
Рашисти захопили в Сумській області з початку 2026 року близько 100 км² вздовж кордону, але сил і засобів, для глибшого прориву, глибиною понад 10-20 або навіть 30 км у противника просто немає. Вони й надалі продовжуватимуть гризти наш кордон, але не прориватимуться на десятки кілометрів углиб області.
А тепер найголовніше. Для того, щоб створити загрозу для Сум у вигляді охоплення міста з трьох сторін, півночі, сходу та півдня, противник має взяти під свій контроль ділянку площею щонайменше 2500 км². Мінімум!
Для розуміння, 2025-го російські окупанти захопили 2200 км² у Донецькій області, зосередивши там угруповання сумарно чисельністю, що перевищує 250 тисяч о/с, з яких 170 тисяч були сконцентровані на Покровсько-Мирноградському напрямку. ТГр “Курск” на даний час за різними даними становить від 50 до 60 тисяч о/с, з яких близько 12 тисяч – північнокорейські військові.
Думаю цієї інформації достатньо для того, щоб відкинути у бік панічні думки, а зберігаючи критичне мислення тверезо оцінювати загрози, що мають місце у Сумській області.
